Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

Педдине обличчя раптом перекосилося від люті.

— Ви не можете стати мені на дорозі, — огризнувся він, — Ви нічогісінько не зможете тут вдіяти, містер Брайрлі. А то я не марнував би з вами часу. Я говорив для вашої ж користі. Облиште свій гонор, якщо не хочете втрапити за грати. А ви, питається, куди дивились? Цілісінький рік протирали в конторі штани і не бачили, як обкрадають акціонерів, як третина всього золота з шахти йде на сторону? Ви виявили злочинну недбалість щодо своїх службових обов’язків — ось що скаже вам кожен суддя, містер Брайрлі. А я посвідчу під присягою, що це саме так.

— Катайте! — Олф підвівся. — Ось вам моя заява про звільнення. Я написав її. поки ви розкривали мені свої секрети, — для моєї ж користі, як ви самі зволили сказати.

Дінні і Кріс Кроу працювали на ділянках поблизу Біндулі, за три-чотири милі на захід від Боулдера, а в кінці тижня приїжджали у місто по харчі й пару днів відпочивали у місіс Гауг. Саллі згодом розповідала, що вона до самої смерті не забуде того недільного ранку, коли Олф Брайрлі завітав до Дінні.

Поява Олфа була для Саллі цілковитою несподіванкою. Олф відщепнув хвіртку і млявою, повільною ходою наближався до будинку; здавалось, ніби він через силу переставляє ноги. Саллі привіталась до нього. Він рвучко підвів голову, і вона побачила його хворобливе, змучене обличчя.

— Де Дінні? — спитав Олф.

— У себе, — відповіла Саллі. — Дінні! — покликала вона. — До вас прийшов містер Брайрлі.

— Він, мабуть, не захоче мене бачити, — сказав Олф. — Але мені дуже треба з ним поговорити.

Олф зайшов у Діннину кімнату. Він пробув там годин зо дві і вийшов разом з Дінні. Вони поминули садок і зупинилися біля хвіртки, продовжуючи розмову. У Дінні був стривожений вигляд, а в очах — страх. Він розмовляв з Олфом так, ніби від колишньої сварки між ними не лишилося й сліду, і намагався підбадьорити Олфа.

Саллі чула, як Дінні сказав:

— Не такий страшний чорт, як його малюють, Олфе. Сьогодні не пощастило — то пощастить завтра. Ми з тобою підемо разом на розвідку, і, хто зна, може, нам знову всміхнеться доля, як колись з «Леді Лорою». Хіба в країні мало золота? І кому ж, як не нам з тобою, треба довести це!

Та Олф залишався байдужим, здавалося, ніби він зовсім не чув умовлянь Дінні — весь поринув у якусь свою гірку думу. Потім одчинив хвіртку й поволі побрів дорогою, а Дінні стояв і дивився йому вслід.

— Кепські справи, мем! — вигукнув Дінні, коли Саллі покликала його обідати і він увійшов до жарко натопленої кухні, в якій стояли густі пахощі смаженого м’яса і монотонне дзижчання мух. — З Олфом щось не гаразд..Треба йому допомогти.

— А що трапилось? — спитала Саллі, нарізаючи м’ясо і відганяючи мух.

Вона знала, що Олф відмовився від роботи на Золотому Пері і що Лора цим дуже стривожена.

— Олф, видно, дуже полаявся з Педді Кеваном через якісь темні справи на руднику, — сказав Дінні, — і Педді погрожує запроторити його у в’язницю. Та дулю з маком він це зробить, бо й сам туди може вскочити. Не в цьому біда. Олф зовсім розклеївся — наче сам не свій. Ще, чого доброго, пустить собі кулю…

Саллі в цей час воювала з мухами, які налітали на м’ясо, вже розкладене по тарілках, і сердилась на Морріса, чому він не йде обідати, коли його кличуть, — а тут іще оця халепа з Олфом…

— Облиште, Дінні! — відмахнулась вона. — Містер Брайрлі ніколи цього не зробить. Не таким він уродився.

— А хто його зна, — задумливо відповів Дінні.

Прийшов Морріс, і вони сіли до столу.

— Олф каже, що в Калгурлі йому немає місця, — вів далі Дінні. — Проклинає себе за те, що не підтримав друзів у боротьбі за розсипища. Він з самого початку усвідомлював свою помилку, але йому не вистачало мужності. Каже, що не розумів тоді, скільки підлоти криється в махінаціях золотопромисловців. А тепер йому несила все це терпіти. Його хазяїн — негідник і шахрай, яких ще світ не бачив.

— Хто — Педді Кеван? — спитав Морріс, починаючи їсти. — То справді фрукт.

— Ні, ви тільки подумайте! — Дінні теж присунув до себе тарілку, продовжуючи вболівати за Олфа. — Хлопчисько Педді командує Олфом Брайрлі, і Олфу нікуди дітися. Він каже: або Олф буде покривати Педді, або — з мосту та в воду.

— Треба поговорити з Педді, — сказав Морріс. — Нехай не думає, що йому все сходитиме з рук. Хоч Олф і перекинувся тоді на бік промисловців, я все-таки певен — більшість хлопців, які давно його знають, підтримають Олфа, якщо Педді спробує вчинити підлоту.