Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

— А справи на руднику були дуже кепські, коли я став до роботи, — розповідав Олф Моррісу. — Видобутку майже ніякого, звітність заплутана так, що сам чорт не розбереться.

Педді цілком поклався на Олфа, погодився з його проектом розширення та реорганізації робіт, проте заявив, що не дасть грошей на кріпильний ліс і машини, поки не підніметься курс акцій.

«Мій хазяїн!» — казав про нього Олф, і в очах у нього спалахували глузливі іскорки. А втім, він не без подиву розповідав, як цей безграмотний, але хитрий молодик намагається опанувати справу управління рудником.

Олф сам навчився всього, що він знав, спілкуючись з гірничими інженерами, геологами та металургами, читаючи книжки, які вони йому давали, й обговорюючи з ними всі процеси промислового видобутку золота. Педді займався самоосвітою за тим же методом. Коли Олф прийняв на себе управління Золотим Пером, Педді був майже неписьменний — ледь міг надряпати на папері своє ім’я. А тепер Педді вивчав бухгалтерію та господарський облік і накидався на будь-яку книгу з фінансових питань, яка лиш потрапляла йому до рук. Протягом усього року Олф, працюючи на руднику, допомагав Педді в його навчанні.

Впертість, з якою Педді корпів за найважчими проблемами банківської справи та фінансів, здоровий розум і здібності, які він виявляв при цьому, вражали Олфа. Педді завжди знав, що слід відкинути і що можна застосувати на практиці, але рішуче відмовлявся витрачати час на геологію та металургію.

— Це не для нас писано, Олфе, — казав він. — Нехай цим займаються спеціалісти. Може, нам коли-небудь знадобляться й спеціалісти, але поки що вони надто мало обізнані з нашими приїсками.

Педді страх як не любив управляючих іноземців.

— Нам у промисловості потрібні такі люди, як ви, Олфе, — казав він. — Практики. Люди з досвідом, які добре знають країну та всі особливості нашого виробництва. На мою думку, ви один з кращих практиків у нас на приїсках. А всі оті дипломи, вчені ступені… Нехай з ними панькаються на Боулдері, Об’єднаному та Лейк-В’ю! У нас з вами, Олфе, є голова на плечах і досвід. Ми можемо ще більше заробити на Золотому Пері, якщо не будемо байдикувати і не дозволимо всяким ученим шарлатанам викачувати з нас гроші.

Згадайте! Кілька років тому ці вчені запевняли, що в нашій країні взагалі немає золотоносних порід. Потім почали доводити, що є, тільки саме алювальне золото. А тепер вони хочуть вбити нам в голову, що окислені руди вичерпались, а з сірчаних мало користі. Щоб їм очі повилазили! Можна, звичайно, заробити дещицю і на окислених, і на алювальному, та не в них сила. Я вірю в наші родовища і купуватиму акції, а не продаватиму. Зараз саме час купувати акції, Олфе, і купувати якнайбільше. Все золото, яке потрапить мені до рук, я вгачу в акції.

— Алювіальне золото, а не алювальне, Педді, — зауважив Олф.

— Вельми вдячний, — посміхнувся Педді. — Ви підправляйте мене, Олфе, коли я ляпну щось не так.

Педді працював на руднику й одержував зарплату, як перший-ліпший гірник. Для всіх він був просто штейгером. Мало хто на руднику знав, що Педді — головний пайовик компанії. А той, хто знав, тримав язика за зубами. На це була своя причина: Педді давно скуповував у рудокопів золото; робив це, мабуть, і зараз, як підозрював Олф.

Кожен вибійник, який працював на багатих покладах, знав, що найкраще мати справу з Педді. Щоправда, він давав не таку добру ціну, як інші перекупники, зате з ним було безпечніше, а ради цього чи варто було сваритися за кілька шилінгів? Рудокопи гадали, що Педді працює на могутню банду, яка скуповувала крадене золото. Вона мала зв’язки в поліції, і «велика п’ятірка», як її називали, могла захистити будь-кого з своїх клієнтів, якби той попався на гарячому. Це всі добре знали.

Поступово Олф зацікавився Педді Кеваном, і йому захотілося допомогти хлопцеві стати на чесний шлях.

— Послухайте, Педді, — завів він якось розмову. — Якщо ви й далі так вестимете справу, у вас згодом буде купа грошей.

— Авжеж, — погодився Педді.

— Я до того, що коли ви хочете стати рівнею великим ділкам, то для цього не досить уміти спекулювати на акціях, треба багато чого навчитись.

— Ще встигну, — відповів Педді. — А втім, біди не станеться, якщо ви, Олфе, трохи мене помуштруєте.

— Для початку можна було б підстригтися й купити пристойний костюм, — порадив Олф.

— Не піде! Якщо я ходитиму чистенький та прилизаний, кожен йолоп вважатиме, що в мене золота хоч гатку гати.