Катаріна Прічард - Буремні дев'яності

— Здрастуйте, місіс Гауг, — сказала вона.

— Господи, Вайолет! — здивувалася Саллі. — Як ви тут опинились? Я гадала, що ви в Мельбурні, вчитеся співати.

— Вона співала там в опері, — відповів Фріско солодко-улесливим голосом.

— В хорі, — пояснила Вайолет.

— Та це ж чудово! — вигукнула Саллі з щирою посмішкою і здивувалась, чому дівчина не виявляє ніякої радості.

— Початок справді був непоганий, — сумовито промовила Вайолет. — Може, пішло б і далі. Але мама написала, що тато втратив усі гроші, спекулюючи на акціях, і знову пішов на розвідку, а вона хворіє і не може впоратись без мене. Довелось повернутись додому. Тепер я працюю в барі, в готелі «Біржа».

— Та що ви кажете, Вайолет!

Потім Саллі признавалась, що ледь не розплакалась тоді від образи за дівчину.

— Може, колись ще трапиться нагода почати все заново, — сказала Вайолет, і очі її потемніли від туги. — Але боюся, що буде надто пізно…

Фріско нетерпляче перебив її:

— Дурниці, Ві! Ви ще зможете об’їздити весь світ. Ходімте, а то прогавимо наступний заїзд. Пробачте, місіс Гауг, але ми поставили на Телура. Треба підхльоснути його на прямій.

— Я краще залишуся тут, поговорю з місіс Гауг, якщо ви не заперечуєте, містер де Морфе, — сказала Вайолет холодно. — Зайдіть по мене після верхогонів.

Фріско шпигнув Саллі зухвалим, насмішкуватим поглядом.

— Я, як завжди, безсилий проти вас, мем. Але не позбавляйте мене назовсім товариства моєї чарівної супутниці.

Він повернувся і пішов до скакового поля.

— Містер де Морфе був такий люб’язний, що запросив мене на верхогони, — пояснила Вайолет. — Мені дозволили піти з роботи лише на чотири години, і містер де Морфе обіцяв одвезти мене назад.

— Фріско завжди люб’язний з гарненькими дівчатками, — недбало кинула Саллі. А втім, вона відчувала, що Вайолет і не потрібні застереження. Ця дівчина аж надто звикла до лестощів та упадань чоловіків, щоб надавати їм значення. Видно, вона й зараз дуже невисокої думки про чоловіків і така ж байдужа до їхніх залицянь, як тоді, коли ще працювала офіціанткою в трактирі Джіотті.

— Я вчилася в Мельбурнській консерваторії, — стримуючи хвилювання, розповідала Вайолет. — Це було чудово, місіс Гауг! Вчителька співів була задоволена, мною, бо я дуже старалась і багато працювала. Вона обіцяла дати мені рекомендацію, коли я поїду за кордон. Потім мене взяли хористкою в оперу. Там співали знамениті іноземні артисти. Все було як у казці. Я вже готувалася дублювати Марту у «Фаусті». І тут прийшла телеграма від мами: «Тяжко хвора. Повертайся негайно». Я знала, що вона чекає дитину і що тато, все згайнувавши, подався на розвідку. Ну що мені було робити? Я боялась, що мама помре і діти залишаться без догляду. Про те, щоб дати мені відпустку, в театрі навіть слухати не хотіли. Довелось порушити контракт.

«Тепер вам, люба, немає сюди вороття», — сказав мені режисер. Але я ніколи, не простила б собі, якби померла мама. Вона мучилась усе своє життя, місіс Гауг, та й не жарти це — родити в її віці.

Та коли я повернулась додому, мама вже зовсім одужала. Дитина померла, і мені, власне, нічого було приїжджати, — просто мама почувала себе самотньою і нещасною, і в неї не було грошей. Вона сказала, що моє місце тут, біля неї, що я повинна допомагати їй, а я дбаю тільки за себе, за свої співи і звалила на її плечі всі сімейні турботи. Спочатку я сердилась на маму, а тепер мені вже все одно. Вона, либонь, має рацію: не так живи, як хочеться, а так живи, як доля велить.

— Вайолет, люба, не говоріть цього! — утішала дівчину Саллі. — Ви не повинні втрачати надії. Ви молода ще…

— Але досить стара, щоб починати кар’єру оперної співачки, — з болем промовила Вайолет. — Та й двері Мельбурнської опери для мене закриті назавжди, бо я самовільно пішла звідти. І якби навіть мене й узяли назад, я вже не зможу поїхати: мамі одній справді не впоратися з півдюжиною дітлахів, хоч би вона перервалась. Ні, певне, мені доведеться сидіти тут і розносити пиво, тоді всі будуть щасливі. Така моя доля.

Фріско повернувся, щоб забрати Вайолет. Його кінь прийшов першим, і він страшенно радів.

— Ходімте з нами, місіс Гауг, відсвяткуємо перемогу! — весело вигукнув він. — В барі є шампанське, хоч, звичайно, як завжди, тепле.

Саллі відмовилась: вона обіцяла Моррісу почекати його тут; але вона розуміє, що не повинна більше позбавляти містера де Морфе товариства його «чарівної супутниці».

Юна особа, що виступала під руку з Фріско, держалася дуже впевнено. Висока, струнка, в елегантному темно-блакитному платті — під колір її очей.