Алессандро Мандзоні - Заручені

Ось такі достойні вчинки — гай-гай! Декому вони можуть виявитися не під силу, та й усілякі лицеміри без великого розумового напруження можуть скористатися з них, так само як і зубоскали завжди знайдуть привід мимохідь висміяти їх. Але хіба вони від цього перестають бути істинним вираженням чесноти й мудрості? Життя — істина для слів, а слова, описуючи ці почуття, навіть якби вони сходили з уст усіх наклепників і насмішників світу, завжди залишаться прекрасними, коли їм передує життя, повне безкорисливої самопожертви.

Ставши кардиналом, Федеріго встановив для себе тверде правило: використовувати особисто для себе лише таку частку свого багатства, часу та всього іншого взагалі, яка була конче потрібна. Він твердив, як і всі твердять, що церковні прибутки — надбання бідних; з подальшого видно, як він втілював це правило в життя.

Федеріго висловив бажання дізнатись, які витрати йдуть на нього самого й на його слуг; і коли йому сказали, що вони становлять шістсот скуді (в ті часи назву скуді мала монета, яка, зберігаючи ту саму вагу й назву, пізніше стала зватися цехіном), він дав розпорядження, щоб цю суму щорік перераховували з його особистих коштів до кардинальської скарбниці, вважаючи, що йому, з таким величезним статком, негоже жити на церковні прибутки. Він був такий ощадливий і скупий стосовно себе самого, що уникав міняти одежу, не зносивши її до останку,— і все ж, як це відзначено письменниками, його сучасниками, він поєднував простоту з прискіпливою охайністю: дві риси, вкрай визначні в той неохайний і пишний вік. Так само, щоб нічого не пропадало із залишків його вбогого столу, він віддавав їх притулку для бідних,— за його розпорядженням, хтось звідти приходив щодня до трапезної й забирав усе, що залишалося. Такі турботи, певне, можуть викликати уявлення про якусь нікчемну, скупу й дражливу чесноту, про розум, який геть погруз у дріб'язкових речах і не здатний до високих задумів, коли б не було Амброзіани [113] Амброзіана — знаменита міланська бібліотека, що носить ім'я св. Амброджо (Амвросія), якого вважали заступником міста. — бібліотеки, яку Федеріго задумав з таким сміливим розмахом і вибудував від самісінького підмурка з величезними витратами. Щоб збагатити її книжками та рукописами, він (принісши як дарунок усе, що встиг доти зібрати сам з таким великим старанням і видатками) вибрав вісім дуже вчених і здібних людей, яких тільки зміг знайти, й вирядив їх купувати книжки по Італії, Франції, Іспанії, Німеччині, Фландрії, Лівану та Єрусалиму.

В такий спосіб йому вдалося зібрати близько тридцяти тисяч друкованих книг і чотирнадцять тисяч рукописів. При бібліотеці він заснував колегії вчених (усього дев'ять) і утримував їх на власні кошти до кінця свого життя; згодом, коли звичайних прибутків на це забракло, кількість колегій було скорочено до двох,— їхнім завданням стало вивчення різних наук: богослов'я, історії, словесності, церковних старожитностей, східних мов, причім кожний учений був зобов'язаний опублікувати роботу з тієї галузі, яку взявся вивчати. Сюди він долучив і колегію, яку пойменував «тримовною»,— для вивчення грецької, латинської та італійської мов; колегію для вихованців, котрі навчалися всіх цих предметів і мов, щоб згодом викладати їх; створив і друкарню для східних мов, тобто єврейської, халдейської, арабської, перської, вірменської; заснував галерею картин, галерею скульптури та школу трьох основних образотворчих мистецтв. Для останньої він уже міг знайти досвідчених учителів; що ж до всього іншого, то ми вже знаємо, якої праці коштувало йому зібрати книжки та рукописи; звичайно, важче було знайти шрифти для цих мов, у той час набагато менше поширених у Європі, ніж тепер, а ще важче — підібрати людей.

Досить сказати, що з дев'яти вчених восьмеро були молоді здібні вихованці семінарії,— з цього можна судити, якої невисокої думки він був про глибину знань загальновизнаних учених свого часу; з цим, звичайно, погодились і нащадки, геть забувши їх. В правилах, встановлених ним для користування й керування бібліотекою, відчувається постійна турбота про читачів, прекрасна не тільки сама по собі, але й з багатьох поглядів мудра та благородна, що далеко випереджала поняття та звичаї того часу. Так, бібліотекареві він приписував підтримувати зв'язки з найученішими людьми Європи, щоб діставати від них відомості про стан науки, про кращі друковані книжки з усіх галузей знань і купувати їх; він приписував також рекомендувати вченим книжки, про які вони ще не знають і які можуть виявитись для них корисними; він наказав, щоб усім — місцевим жителям та іноземцям — було надано всілякі вигоди й час для користування книжками, коли тільки у них виникне така потреба.