Люсі Монтгомері - Енн із Ейвонлі

— Хто ця жінка, Енн?

— Марілло, — мовила Енн серйозно, хоч і з пустотливими бісиками в очах, — я схожа на божевільну?

— Не більше, ніж зазвичай, — відповіла Марілла без жодного наміру іронізувати.

— То може, я сплю?

— Не кажи дурниць, Енн. Відповідай — хто ця жінка?

— Марілло, якщо я не збожеволіла й не сплю, то вона не може бути виткана з моєї уяви… мабуть, вона таки справжня. Втім, такого капелюшка я все одно не змогла б уявити. Марілло, вона називає себе дружиною пана Гаррісона.

Тепер настала черга Маріллі приголомшено втупитися в Енн.

— Дружиною?! Енн Ширлі! Нащо ж тоді він казав усім, що нежонатий?

— Ні, — відповіла Енн, намагаючись бути справедливою. — Він ніколи цього не казав. Усі просто прийняли це як беззаперечний факт. Ох, Марілло, що скаже на це пані Лінд?

Що сказала на те пані Лінд, вони довідалися того ж таки вечора, коли вона зайшла до Зелених Дахів. Пані Лінд не була здивована! Пані Лінд віддавна цього чекала! Пані Лінд завжди знала, що в пана Гаррісона сумління нечисте!

— Подумайте лишень — кинув жінку! — обурено вигукнула вона. — Я читала, що таке трапляється в Штатах, але хто ж міг уявити, що це спіткає й нас, тут, у самісінькому Ейвонлі!

— Хіба ми певні, що то він її кинув? — заперечила Енн, воліючи бачити свого друга безневинним, доки злочину його не буде доведено. — Ми ж не знаємо, як усе було.

— Невдовзі дізнаємося. Я йду просто туди, — відрубала пані Лінд, котра досі не вивчила, що є в словнику таке слово як «делікатність». — Ніхто не знає, що мені відомо про її приїзд, а пан Гаррісон мав привезти сьогодні з Кармоді ліки для Томаса, тож це буде чудовий привід. Я все розпитаю, а на зворотному шляху зайду й перекажу вам.

І пані Лінд несхитно рушила туди, куди Енн боялася зазирнути. Ніщо не змусило б дівчину піти того дня до Гаррісонів, проте й вона була не позбавлена природної та зрозумілої цікавості, тож потай раділа, що з’ясування таємниці взяла на себе пані Рейчел. Утім, дарма вони з Маріллою чекали ввечері на цю ласкаву добродійку — більше вона до Зелених Дахів не заходила. Причину цього пояснив їм Деві, що о дев’ятій годині прийшов додому від Болтерів.

— Я бачив у долині пані Лінд і ще якусь іншу жінку, — мовив він, — і знаєте, як вони обидві торохтіли водночас! Пані Лінд сказала, що їй шкода, але вона сьогодні не зайде, бо вже пізно. Енн, я дуже страшно голодний. Ми в Мілті пили чай о четвертій, і я думаю, що пані Болтер по-справжньому жадібна . Ні варення нам не дала, ні пирога — навіть хліба зовсім трошечки.

— Деві, у гостях не годиться обговорювати частунок, — суворо дорікнула Енн. — Це дуже погана манера.

— Добре…я лише так думатиму, — безтурботно відказав Деві. — Енн, дай мені бідолашному попоїсти.

Енн глянула на Маріллу, котра зайшла слідом за нею в комору, щільно причинивши двері.

— Дай йому хліба з варенням: я знаю, як п’ють чай у Леві Болтера.

Деві, полегшено зітхнувши, вихопив кусень із рук Енн.

— Стільки розчарувань у світі, — додав він. — У Мілті є кицька, то в неї часом бувають напади, — останні три тижні щодня траплялися. Мілті каже, що тоді вона виглядає дуже кумедно. І сьогодні я навмисне пішов подивитися, а в цієї дурної кицьки жоднісінького нападу не було, і все з нею було добре, хоч ми з Мілті ввесь день коло неї сиділи й чекали. Та нехай, — у міру поглинання сливового варення Деві сяяв щораз більше, — може, ще колись я це й побачу. Не буває ж так, щоб оті напади просто припинилися, коли вже вони в неї є, правда? А варення страшно смачнюче.

Деві не мав журби, котрої не могло би розвіяти сливове варення.

У неділю дощило, і ніхто в селищі не потикався із власних обійсть, проте до понеділка кожен мав уже свою версію історії пана Гаррісона. Школа гула від пліток, і Деві до повернення додому чого тільки не наслухався.

— Марілло, а в пана Гаррісона нова жінка… тобто не зовсім нова, але Мілті каже, що вони стали неподружені на довгий час. Я завжди думав, що коли люди почали, то мусять бути до кінця подружені, але Мілті каже, що ні, і можна це припинити, якщо не виходить домовитися. Мілті каже, що можна взяти й покинути жінку, і що пан Гаррісон так і зробив, бо вона жбурляла в нього різні речі, важкі дуже… А Арті Слоун каже, що він її покинув, бо вона йому не давала курити, а Нед Клей каже, що вона його постійно сварила. Я б свою жінку за таке не кидав. Я просто тупнув би ногою і сказав: «Жінко, ти мусиш робити те, що я хочу, бо я чоловік ». І тоді вона враз би послухалася. Але Анетта Клей сказала, що то вона його покинула, бо він не витирав ніг на порозі, і вона її за це не винуватить. Я зараз побіжу до пана Гаррісона, подивлюся, яка вона.