Люсі Монтгомері - Енн із Ейвонлі

— Зате я відчуватиму, що все досконало, хай навіть пані Морган цього й не побачить, — пояснювала Енн Маріллі. — Знаєте, героїні її роману «Золоті ключі», Аліса та Луїза, взяли собі за гасло рядки з Лонгфелло:

— і тому завжди мили сходи в льоху й вимітали пилюку із-під ліжка. Я повинна мати чисте сумління, бо коли раптом під час візиту пані Морган згадаю, що в коморі безлад, мені це дуже дошкулятиме. Ми з Діаною прочитали «Золоті ключі» торік, у квітні, і відтоді ці рядки стали й нашим гаслом.

Того ж вечора Джон-Генрі Картер та Деві удвох виконали смертний вирок, підписаний двом білим півникам. Енн обскубувала їх на кухні і, хоч зазвичай уважала цю справу марудною та гидкою, нині високе призначення її вгодованих курчат підносило навіть це дійство до захмарних висот.

— Не люблю я цього, — казала Енн Маріллі, — та все ж яке щастя, що ми не мусимо вкладати душу в те, що роблять наші руки, правда? От і я — руками скубу птицю, а в уяві блукаю Чумацьким Шляхом.

— Еге ж, ти розкидала по підлозі більше пір’я, ніж звичайно, — покепкувала Марілла.

Потім Енн поклала Деві спати й узяла з нього слово, що наступного дня він поводитиметься бездоганно.

— А якщо я завтра буду ввесь день чемний, можна, післязавтра я буду страшно, дуже неслухняний?

— Цього я не дозволю, — обачно відказала Енн, — але повезу тебе й Дору кататися в човні на ставку. Ми перепливемо його весь, пристанемо аж до того берега — і там влаштуємо пікнік.

— Ну, добре, — згодився Деві. — Буду чемний. Хоча я думав побігти до пана Гаррісона, постріляти в Джинджера горошинами з нової рогачки, але це я ще колись потім зроблю. Завтра цілий день буде, як неділя, зате на пікніку я робитиму все, що хочу.

Уночі Енн прокидалася тричі, і тричі підбігала до вікна — пересвідчитися, що пророцтво дядька Ейба не справджується. Аж ось світанок розлив по небі кришталево-ясне сріблясте сяєво: розпочався новий дивовижний день.

Невдовзі після сніданку прийшла Діана з кошиком квітів на одній руці та мусліновою сукнею на іншій. Сукню їй належало вбрати аж після того, як усі приготування будуть завершені. А поки ж було на ній звичне рожеве вбрання й батистовий фартушок, рясно оздоблений мереживом та рюшами. І була вона вся така охайна, гарненька й рожева.

— Яка ж ти красуня, — захоплено мовила Енн.

Діана зітхнула:

— Я знову мусила попустити всі свої плаття. Від липня погладшала ще на чотири фунти. Енн, коли цьому буде край? Усі героїні пані Морган такі стрункі й високі.

— Забудьмо про сум! Думаймо лише про дароване щастя, — безтурботно відповіла Енн. — Пані Аллан каже, що коли раптом нам випаде згадати щось гірке й неприємне, мусимо одразу ж подумати про інше, гарне, що можна йому протиставити. Хай навіть ти трошечки-трошечки повненька, зате в тебе такі ямочки; а в мене ніс у веснянках, та форма в нього дуже гарна. Як тобі здається, лимонний сік подіяв?

— Здається, так, — прискіпливо мовила Діана, і щаслива Енн, повела її в сад, весь повний тіней, начеб витканих із повітря, і миготливого золотого світла.

— Спершу ми прикрасимо вітальню. Часу ще багато — Прісцилла пише, що вони прибудуть опівдні чи спізняться щонайбільш на півгодини, тож до столу сядемо о першій.

Може, і були в ту мить у Канаді чи Сполучених Штатах двійко інших, щасливіших дівчат, проте я в цьому сумніваюся. Кожен порух ножиць, під якими падали долі троянди, півонії та дзвіночки, наче промовляв: «Сьогодні приїздить пані Морган!» Енн дивувалася, як то пан Гаррісон може буденно косити траву на луці за стежиною — так, мовби нічого й не мало статися.

Вітальня в Зелених Дахах зазвичай гнітила сірою похмурістю. Були там невибагливі меблі, напхані кінським волосом, цупкі мереживні фіранки, білі серветки на ручках та підголівниках крісел, які завжди лежали бездоганно рівненько, якщо зрідка не чіплялися до ґудзиків незграбним гостям. Навіть Енн так і не спромоглася вдихнути туди красу, позаяк Марілла рішуче повставала проти будь-яких змін. Та все ж — диво, на що спроможні квіти, коли тільки дати їм волю. Після всіх зусиль Енн та Діани кімната помітно змінилася.

На полірованім столі стояв у блакитній вазі великий букет півоній. Чорну лискучу камінну полицю квітчали троянди й папороть. Блискучу камінну поличку прикрашали дзвіночки. Темні кутки каміна мов осявали вази з пишними багряними півоніями, перед ґраткою паленіли жовтогарячі маки. Весь цей розсип яскравих барв укупі із сонячним світлом, що соталося крізь зарості плюща й винограду на вікні й примушувало тіні листя й квітів витанцьовувати на підлозі та стінах, перетворив похмуру кімнатку на справдешнє квіткове море з уяви Енн і навіть викликав належний захват у Марілли, котра зайшла покритикувати, та змогла тільки зачудуватися.