Люсі Монтгомері - Енн із Ейвонлі

— Тепер ми повинні прикрасити стіл, — мовила Енн тоном жриці, що здійснює священний обряд на честь божества. — Посередині поставимо велику вазу із трояндами, ще по одній троянді перед кожною тарілкою, і букет троянд для пані Морган — як натяк на її «Трояндовий сад».

Стіл накрили в їдальні, застеливши його найкращою Маріллиною лляною скатертиною, витягли парадний китайський сервіз, келихи та срібні прибори. І жодного сумніву немає в тім, що кожнісінький предмет був натертий і відчищений до бездоганного сліпучого блиску.

Після того Енн з Діаною рушили на кухню, усю сповнену апетитних запахів, що линули з печі, де так солодко шкварчали, досмажуючись, курчата. Енн приготувала картоплю, Діана — квасолю й горох. Потім Діана різала салат, замкнувшись у коморі, Енн тим часом, розпашіла, — як від радісного хвилювання, так і від жару з печі — готувала хлібний соус для курчат, кришила на суп цибулю й насамкінець — збивала вершки до лимонних тістечок.

А що ж увесь цей час робив Деві? Чи дотримував слова, чи поводився, як належить? О, так. Хоч він і наполіг на тому, щоб лишитися в кухні, бо ж цікавий був побачити геть усе, що там відбуватиметься, та позаяк сидів тихенько, пильно розплітаючи вузли на шматку рибальської сіті, що його він приніс із недавньої прогулянки до моря, ніхто проти цього не заперечував.

О пів на одинадцяту салат був готовий, золотаві тістечка вкриті збитими вершками, а все, що мало шкварчати й булькотіти — шкварчало й булькотіло.

— Краще нам зараз переодягтися, — запропонувала Енн. — Вони приїдуть близько півдня, а до столу мусимо сісти рівно о першій, бо суп треба подавати, щойно він буде готовий.

Того дня в кімнатці на східному піддашші всіх ритуалів туалету було дотримано з неабиякою увагою. Енн тривожно розглядала в дзеркалі свій ніс і втішилася, побачивши, що веснянки стали геть непомітні — чи то під дією лимонного соку, чи то завдяки незвично розчервонілим щічкам. Коли ж дівчата нарешті були готові, вигляд вони мали достеменно такий охайний, елегантний та жіночний, як усі «героїні пані Морган».

— Сподіваюся, я зможу бодай щось сказати й не просиджу ввесь час, як німа, — стурбовано мовила Діана. — Усі героїні пані Морган добре вміють провадити світські бесіди. Але мені, боюся, заціпить і я видаватимуся такою дурною. Та ще напевне скажу «я вибачаюся». Я рідко так кажу, відколи панна Стейсі навчила, що правильно — «я перепрошую», та все ж, якщо розхвилююся, воно часом саме вихоплюється. Енн, якщо я при пані Морган скажу «я вибачаюся», то просто помру від сорому. І це буде чи не гірше, ніж узагалі нічого не сказати.

— Мене стільки всього непокоїть, — відказала Енн, — та бесіду я підтримаю, щодо цього можна не боятися.

І, мусимо визнати, це була щира правда.

Закривши свою муслінову пишноту великим фартухом, Енн рушила на кухню — готувати цибулевий суп. Марілла переодяглася сама й убрала двійнят; іще ніколи, мабуть, її лице не світилося таким радісним очікуванням. О пів на першу прийшли гості — подружжя Алланів та панна Стейсі. І, хоч усе було добре, Енн розхвилювалася. Прісцилла й пані Морган уже повинні були прибути. Раз по раз підбігаючи до хвіртки, Енн виглядала їх на стежині занепокоєно, як колись позирала у віконце своєї вежі її тезка з оповідання про Синю Бороду.

— А що, як вони зовсім не приїдуть? — засмучено мовила вона.

— Не кажи так. Це буде страшне жахіття, — відповіла Діана, у душі котрої, втім, теж зародилися лиховісні передчуття.

— Енн, — визирнула з вітальні Марілла, — покажи панні Стейсі той китайський таріль панни Баррі.

Енн рушила по таріль, що стояв у буфеті в їдальні. Дотримуючи слова, даного пані Лінд, вона написала панні Баррі лист із проханням позичити таріль для благодійного ярмарку. В ім’я давньої дружби панни Баррі й Енн таріль було негайно надіслано до Ейвонлі із проханням берегти його й пильнувати, бо ж він коштував цілих двадцять доларів. Своє призначення на ярмарку таріль уже виконав і повернувся опісля того до їдальні Зелених Дахів, позаяк Енн, не довіряючи нікому, хотіла відвезти його до міста сама.

Вона обережно винесла його надвір, де сиділи гості, ніжачись під прохолодним вітерцем, що повівав від струмка. Таріль оглянули із захватом, щойно ж Енн його забрала, як з кухні раптом долинув страхітливий грюкіт і дзенькіт посуду. Марілла, Діана та Енн метнулися туди — остання затрималася лиш на мить, щоб поставити безцінний таріль на другу сходинку.