Люсі Монтгомері - Енн із Ейвонлі

— Авжеж, але, Марілло, дозвольте мені самій усе приготувати! Я так хочу бодай щось зробити для авторки «Трояндового саду», хай навіть то буде лише обід. Ви ж дозволите мені, правда?

— Боже милий, та звісна річ! Я не настільки прагну смажитися біля печі серед липня, щоб гніватися, коли хтось інший звільнить мене від цього. Роби собі, що захочеш.

— Дякую вам, дякую! — вигукнула Енн, мовби Марілла обдарувала її несказанною ласкою. — Я сьогодні ж увечері складу меню.

— Дуже не вигадуй, — застерегла Марілла, стривожена пишним звучанням слова «меню». — Бо тоді напевне нічого не вдасться.

— О ні, я не буду нічого вигадувати, жодних ласощів, яких ми зазвичай не готуємо на свята, — запевнила Енн. — Це буде неприродно, а я, хоч і позбавлена розважливості й статечності, що личать сімнадцятирічній дівчині й тим паче шкільній учительці, та все ж не така дурна. Але обід має бути якомога смачніший і вишуканіший. Деві, не кидай стручків на сходи, бо ще хтось підсковзнеться. Спершу я подам легкий суп — ви ж знаєте, як чудово вдається мені цибулевий суп-пюре. Потім — смажених курчат. Візьму для цього двох своїх півників. Мої улюбленці — ще відколи сіра квочка висиділа тільки їх, два пухнастих жовтих м’ячики. Та колись і ними доведеться пожертвувати — і це найкраща нагода. Але ох, Марілло, я не зможу їх зарізати… навіть заради пані Морган. Доведеться покликати Джона-Генрі, хай він це зробить.

— Або я, — зголосився Деві, — тільки тоді хай Марілла тримає їх за ноги, бо я сокири однією рукою не підніму. Страшно весело буде дивитися, як вони потім усюди гасатимуть без голів.

— Ще будуть овочі — квасоля, горох, картопляне пюре й салат, — продовжувала Енн, — а на десерт — лимонні тістечка зі збитими вершками, кава, сир та пісочне печиво. Пиріг і печиво я спечу завтра, і випрасую білу муслінову сукню. Ще треба сказати Діані, хай вона теж підготує свою. У романах пані Морган героїні чи не завжди носять білий муслін, і ми давно вирішили, що коли зустрінемося з нею, мусимо вбратися так само. Правда ж, це буде такий витончений комплімент? Деві, не запихай стручків між мостинами. Я покличу на обід пана й пані Аллан та панну Стейсі, бо вони теж дуже хочуть познайомитися з пані Морган. Так пощастило, що панна Стейсі саме зараз приїхала в гості. Деві, не пускай стручків у відро з водою, іди надвір, там стоять ночви. Якби ж то четвер видався погожий. А так і буде, напевно, бо вчора дядько Ейб заходив до пана Гаррісона й казав, що ввесь наступний тиждень дощитиме.

— Це добрий знак, — погодилася Марілла.

Увечері Енн побігла до Садового Схилу — переказати новини Діані, котра теж невимовно зраділа. Прийдешній урочистий обід вони обговорили в саду Баррі, гойдаючись у гамаку попід великою вербою.

— О, Енн, дозволь помогти тобі готувати, — благально мовила Діана. — Ти ж знаєш, який смачний я роблю салат.

— Звісно, приходь, — відповіла Енн. — Допоможеш мені ще й дім прикрасити. Я хочу, щоб вітальня потопала у квітах, а на стіл поставлю вазу із трояндами. О, я так плекаю надію, що все буде добре. Героїням пані Морган завжди все вдається пречудово, і в халепи вони не потрапляють. У них дивовижне самовладання й вони вправні господині — здається, мовби такими й народжуються. Пам’ятаєш, як Гертруда із «Днів на узліссі» порядкувала в батьковому домі, коли їй було всього вісім років? Я в цьому віці ще нічого не вміла, хіба глядіти дітей. Мабуть, пані Морган усе страшенно добре знає про дівчат, коли так багато про них написала, і я хочу, щоб ми здобули її схвалення. Я вже стільки разів її собі уявляла — яка вона буде, що скаже нам, і що я їй відповім. А ще мене турбує мій ніс. Бачиш, на ньому з’явилося сім веснянок, ще відколи ми всім товариством ходили на пікнік, і там сяяло таке сонце, а я була без капелюха. Хоч, певне, варто мені не перейматися веснянками, а подякувати, що все обличчя ластовинням не всипало, як колись, — але краще б і цих веснянок не було. Героїні пані Морган — усі такі красуні. Не пригадаю з-поміж них жодної веснянкуватої.

— Твої веснянки майже зовсім непомітні, — втішала її Діана. — Увечері намасти їх лимонним соком.

Наступного дня Енн спекла печиво й пироги, випрасувала муслінову сукню, вимела й протерла від пилу кожнісінький закуток у будинку — втім, то була зайва робота, бо ж у Зелених Дахах, як і повсякчас, панував бездоганний лад, такий любий серцю Марілли. Проте Енн здавалося, що найдрібніша порошинка непоправно осквернить будинок, який вшанує своїм візитом сама пані Шарлотта Морган. Дівчина ретельно прибрала навіть комору під сходами, хоч і найменшої ймовірності, що гостя зазирне туди, не було.