Юрій Яновський - Чотири шаблі

Яновський вдається до типової для українського модернізму 1920-х асоціацій постреволюційної дійсності й біблійних сюжетів. Як відомо, в Євангелії від Матвія Нагорна проповідь — зібрання релігійних та етичних настанов, виголошених Ісусом Христом перед учнями та сторонніми слухачами, яке пронизує ідея всеохоплюючої любові, адресованої навіть злим, що постає антитезою старозаповітному закону відплати. У Нагорній проповіді часто вбачають саму сутність християнського вчення.

Імовірно, йдеться про Баба (справжнє ім'я Мірза Алі Мухаммед із Шираза) (20.10.1819/18.10.1820, Шираз, Іран — 9.07.1850, Табриз), іранського релігійного діяча, який заснував секту бабідів. У 1844 році він написав коментарі до Корану, де оголошував себе Бабом (араб, «ворота») на шляху до прихованого імама. Пізніше називав себе втіленим Аллахом. Баб користувався прихильністю в народу й був зневажений представниками офіційного духовенства. Його заарештували в 1847 році і розстріляли в 1850-му. Послідовники Баба — азаліти — офіційно порвали з ісламом, обравши за лідера бабіста Собхе-Азаля.

Роман написано в Харкові впродовж 1932–1935 років.

Перша публікація: Всадники: Роман / пер. П. Зенкевича. — M.: Гослитиздат, 1935. — 43 с. — (Роман-газета, № 9).

Перша публікація українською мовою: Вершники: Роман. — К.: Держлітвидав України, 1935. — 164 с.

Подаємо за виданням: Яновський Ю. Твори. В 5-ти т. — К.: Дніпро, 1983. — Т. 2. — С. 327–410.

Вершники — у Яновського символ нових шляхетних людей, сформованих за умов воєнних та революційних катастроф початку XX ст., витоки якого сягають у глибини архаїчного мислення (див.: Гуменна Д. Хто такий Кий? // Український голос: Найстарший український тижневику Канаді. — 1983. — 12 грудня. — С. 2, 4; Хоменко Г. Юрій Яновський: танатологічна версія ранньої творчості. — X.: Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С Сковороди, 1998. — С 41).

Ідеться про Симона Васильовича Петлюру (10.05.1879, Полтава, Полтавська губернія — 25.05.1926, Париж), політичного й військового діяча України першої чверті XX ст., члена РУП, одного із засновників і лідерів УСДРП, другого Голову Директорії УНР (13.02.1919-10.11.1920). Петлюра брав участь у боях проти Червоної армії. У листопаді 1918 року він підняв повстання проти гетьмана П. Скоропадського. Сформував нову армію УНР. У 1920 році після поразки у радянсько-польській війні Петлюра, який був союзником Пілсудського, емігрує до Польщі, а потім до Угорщини, Австрії, Швейцарії і, нарешті, до Франції, де був убитий анархістом, євреєм із України Самуелем Шварцбардом, який у такий спосіб помстився за загиблих під час учинених петлюрівцями єврейських погромів родичів. Існує гіпотеза про зв'язок загибелі С Петлюри з його участю в діяльності масонської ложі в Парижі. Є факти, які переконують у тому, що вбивця Петлюри — агент НКВС.

Тут вияв неприйняття ідеології Володимира Ілліча Леніна (Ульянова) (22.04.1870, Симбірськ, Росія — 21.01.1924, Горки, Московська обл.) — засновника комуністичної партії в Росії, вождя більшовицького перевороту 7 листопада 1917 року, засновника Радянської держави.

Ідеться про Карла Генріха Маркса (15.05.1808, Трір, Рейнланд-Пфальц, Пруссія — 14.03.1883, Лондон), відомого німецького філософа, економіста-теоретика, революційного діяча, співавтора «Маніфесту Комуністичної партії» (1848), автора «Капіталу» (1867–1894).

…прокидався на Явдоху […] На Сорок святих… […] А на Теплого Олекси… — Ці та багато інших лексій із новели «Дитинство» є кодами глибокого сакрального світовідчуття українського народу, езотеричним сенсом якого володіють особливі люди, що асоціюються в Яновського із знатниками. Саме вони формують у текстах письменника героїчну особистість 1920-х. Сакральні традиції українців описані багатьма вченими. Одна із найбільш глибоких студій «Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис» (Мюнхен, 1958) належить Олексі Воропаю.

Тут маємо типову для народного світосприйняття контамінацію автономних подій, умотивовану законами енігматичності, спрямованість до якої зафіксована в рецепції героїв як чаклунів, чарівників.

Грицько Нечеса — ім'я, яке одержав за свою перуку, приставши в 1772 році до запорозьких козаків, фаворит Катерини II Григорій Олександрович Потьомкін (1739, с. Чижово, Смоленщина — 1791, дорога Яси — Миколаїв), князь Потьомкін Таврійський, Новоросійський генерал-губернатор.