Юрій Яновський - Чотири шаблі

Голлівуд — передмістя Лос-Анжелеса в Каліфорнії (США), яке на початку 1920-х дістає всесвітню славу столиці та символу американського кіно. У 1922 році тут розміщувалася 91 кіностудія (див.: Садуль Ж. Всеобщая история кино. Т. 4. (Второй полутом): Голливуд и конец немого кино 1919–1929 / пер. с фр. — М.: Искусство, 1982. — 557 с, 24 л. ил.).

Ідеться про сера Чарлза Спенсера Чапліна (16.01.1889, Лондон, Великобританія — 25.12.1977, Корсьєр-сюр-Веве, Швейцарія), відомого англо-американського актора й кінорежисера, відзначеного в США спеціальною премією «Оскар» (1972) за внесок у кіномистецтво. Його кіногерой «маленький бродяга» з'являється в 1913 році у фільмах М. Сеннета і продовжує жити в кінострічках, створених самим Чапліном: «Бродяга» (1915), «Золота лихоманка» (1925), «Вогні великого міста» (1931), «Нові часи» (1936), «Великий диктатор» (1940), «Мсьє Верду» (1947), «Вогні рампи» (1952).

Ідеться про Дугласа Фербенкса (справжнє ім'я та прізвище Дуглас Елтон Томас Ульман) (23.05.1883, Денвер, Колорадо — 12.12.1939, Санта-Моніка, Каліфорнія), американського актора, продюсера. Він дебютував у кіно в 1915 році у фільмі Д. У. Ґріффіта «Ягнятко», маючи десятирічний досвід роботи в театрі. Режисер Дж. Емерсон сформував амплуа Фербенкса: шукач пригод, який спроможний подолати будь-які перешкоди. Найбільш відомі фільми за участю Дугласа Фербенкса — «Подвійні клопоти» (1915), «Дикий і кошлатий», «Сучасний мушкетер», «Подорож на місяць» (1917), «Його величність американець» (1919), «Знак Зорро» (1920), «Три мушкетери» (1921), «Робін Гуд» (1922), «Багдадський злодій» (1924), «Чорний пірат» (1926), «Залізна маска» (1929). Окрім того, в 1919 році він разом із Ч. Чапліном, Д. У. Ґріффітом та актрисою М. Пікфорд, яка була його дружиною, заснував компанію «Юнайтед артисте», що вважається етапною подією в історії Голлівуда. Робота Фербенкса відзначена спеціальною премією «Оскар» (1939).

Пан міністр (фр.).

Ідеться про Миколу Феофановича Козловського (1887 (можливо, 1866) — 1.05.1939), фотографа, кінооператора, кінопродюсера. З 1907 року він знімав у Києві кінохроніку й демонстрував у власному кінотеатрі. У 1908 році Козловський разом із Абрамом Дранковим зняв перший російський ігровий фільм «Понизова вольниця» та відкрив у Москві кінофірму «М. Козловський, С. Юр'єв і К». У 1920-ті він долучається до роботи кіностудій Ленінграда, Москви, Одеси. З-поміж десятків фільмів, над якими працював Козловський, — «Сумка дипкур'єра» (1927) Олександра Довженка.

«Звенигора» — фільм, створений Олександром Довженком у 1927 році, який став зразком інноваційних шукань українського та світового кінематографа. Винятково складний для розуміння, він сприймається як авангардистська рецепція шляхетного національного епосу, яка хоч і викликає асоціації з баладним стилем Д. У Ґріффіта, лаконічним американським Гротеском, символізмом німецького й шведського кіно, монтажем Дзиги Вертова та Сергія Ейзенштейна, технічно складними трюками Мельєса, однак виливається в оригінальну за своєю сутністю модель українського поетичного кіномистецтва. Знані майстри кіно засвідчують тріумфальний успіх «Звенигори» в Європі 1920-х (див.: Довженко і світ: Статті. Есе. Рецензії. Спогади. Доповіді. Відгуки. Листи. Телеграми. — К: Радянський письменник, 1984. — 224 а). Юрій Яновський зафіксував високу оцінку фільму французьких філософів та представників мистецького авангарду в статті «Успіх «Звенигори» в Парижі» (Кіновісті. Бюлетень ВУФКУ — 1928. — № 5–6).

Ідеться про експансію в Україну впродовж 1917–1921 років кінофільмів, вироблених у Росії, у зв'язку із викликаним там війною згортанням кіновиробництва, а насамперед салонних драм, створених на кіностудії Д. І. Харитонова в Москві, що з 1916 року вважалася найбільшим російським кінопідприємством. Фільми на зразок «Позабудь про камин, в нем погасли огни…» (1917), «Любви свободной финал печальный» (1919) тощо тривалий час поціновувалися в Харкові, Києві, Одесі як виняткове явище в кінематографії. Концепція нового українського кіно в «переходову добу» передбачає утвердження поетичного світосприйняття, ошляхетнення сюжету, розвиток пізнавального та агітаційного сенсів, експеримент у сфері форми та заперечення психологізму (див.: Милавский В. Кино в Украине. — С 167–218).

Ідеться про Василя Григоровича Кричевського (12.01.1877, с Ворожба, поблизу Лебедина, Харківська губернія (зараз Сумська область) — 15.11.1952, Каракас, Венесуела), талановитого живописця, графіка, архітектора, знавця килимарства та кераміки, професора. В Україні він став відомим як автор проектів великого та малого гербів України, затверджених Центральною Радою 22 березня 1918 року, а також як автор графічних проектів печатей для дипломатичних паперів. Кричевський виконав ескізи ліпнини, що досі прикрашає будівлі Харкова (автотранспортний технікум і Будинок техніки (колись Земельний та Торговий банки) на площі Конституції, радіотехнічний технікум на вулиці Сумській, 18 (колишній Будинок Ради з'їзду гірничопромисловців півдня Росії), де 21 серпня 2008 року відкрито меморіальну дошку Кричевському), Полтави (Будинок земства (1903–1908), де зараз розміщений місцевий краєзнавчий музей) та інших міст. В. Г. Кричевського вважали оригінальним художником-оформлювачем книжкових видань, про що свідчать книги М. Грушевського, В. Винниченка тощо; він зробив художнє оформлення першого видання роману Ю. Яновського «Чотири шаблі». Під час створення О. Довженком фільму «Звенигора» (1927) Кричевський виступає як художник-декоратор та консультант з питань історії. Творчість В. Кричевського була такою масштабною й плідною, що коли в 1940 році організовується виставка його робіт, виконаних упродовж 1892–1940 років, то вміщує вона понад 100 тисяч експонатів. Еміграція не стала перешкодою для художника: в 2003 році в Україну передано з Венесуели майже 300 його робіт.