Юрій Яновський - Чотири шаблі

Яновський екстраполює до Петра Калниша (Калнишевського), який був атаманом Запорозької Січі на час її зруйнування у липні 1775 року військами генерала Петра Текелея та князя Прозоровського, котрі виконували волю російського уряду. Після арешту відбував покарання в Соловецькому монастирі у цілковитій ізоляції упродовж 12 років. Пізніше його переведено до каземату, де умови утримання були не менш жорсткими (в'язень мав право відвідувати церкву, але йому було заборонено будь-яке спілкування). Покарання було зняте в 1801 році царем Олександром І, однак у монастирі Калнишевський перебував до дня своєї смерті — 23 листопада 1803 року, яка прийшла на 112 році життя.

Жорстокий Даву. — Ідеться про Даву Луї-Ніколя (10.05.1770, Анну, Франція — 1.06.1823, Париж), відомого французького воєначальника періоду наполеонівських воєн. Незважаючи на дворянське походження, він підтримав революційні виступи солдатів свого полку в 1790 році. Як талановитий військовий виявив себе в Бельгійській кампанії 1792–1793 років, в експедиції Наполеона 1798–1799 років. Наполеон відзначав його вирішальний внесок у досягнення перемоги в боях при Аустерліці, Ауерштадті, Йєні, Ейлау, Екмюлє, Ваграні, а під час «Ста днів» призначив військовим міністром. Даву — маршал Франції (1804), герцог Ауерштадтський (1808), князь Екмюльський (1809).

Яновський веде мову про Ніколя Шарля Удіно (25.04.1767, Барле-Дюк, Лотарингія, Франція— 13.10.1847, Париж), якого знали як графа Удіно, 1-го герцога Реджо, маршала Французької імперії. Герой наполеонівських війн, він здобув славу в битві при Ваграмі (1809), був розбитий при Лукау (1813) та Денневиці (1814). Рятівник Наполеона при переправі через Березину в 1812 році та під час його відступу з Парижа в 1814-му, він не підгримує імператора під час «Ста днів», а коли влада Бурбонів була відновлена, приєднується до Луї-Філіппа.

Ідеться про Йоахіма Мюрата (25.03.1767, Лобастід-Фортюньєр, Франція — 13.10.1815, Піццо, Калабрія), сина власника заїжджого двору, який за Наполеона дістав славу чи не найвідважнішого командира кавалерії. Він надав Наполеонові виняткову допомогу при здійсненні державного перевороту в 1799 році. Відзначився в битвах при Маренго, Вертінгені, Нересхаймі, Голабрунне, Аустерліці, Йєні, Голиміні, Прейсіш-Ейлау, Ґутштадті та ін. Мюрат був губернатором Парижа. Одержавши в подарунок від Наполеона Неаполітанське королівство, він підтримав італійський національно-визвольний рух. У 1812 році командував кавалерією Великої армії, брав участь у Бородінській битві. Мюрат заарештований і розстріляний в Італії при черговій спробі підтримати Наполеона шляхом організації повстання.

Ідеться про Меншикова Олександра Даниловича (6.11.1673, Москва — 23.11.1729, Березів, Сибір), відомого російського державного діяча і воєначальника. Цей син придворного конюха пройшов шлях від денщика Петра І до найсвітлішого князя та генералісимуса. Користувався винятковою довірою Петра І і Катерини І, а з 1725 до 1727 року був фактичним володарем Росії, хоча його й звинувачували в розкраданні державного майна, що, зрештою, й призвело до арешту й заслання разом із сім'єю до Сибіру.

Бран — полон.

Склеп — пакгауз.

Ідеться про історичний факт — битву під Зборовом 6 серпня 1650 року, яка увінчалася Зборівською згодою, а також про факт відмови Богдана Хмельницького взяти в полон Яна Собеського, в майбутньому польського короля. У Миколи Аркаса знаходимо такий пасаж: «Козаки вже розвіяли королівську варту і вже от-от були б схопили Короля… Коли тут рознісся по полі могутній вигук Гетьмана Козацького: «Згода!» […]…Гетьмана узяв острах наложить руку на свого Короля, і він хотів зробити край бойовищу» (Аркас М. Історія України-Русі. — К: Вища школа. 1990. — С 192–193).

Ідеться про Жана-Батиста Бернадота, пізніше Жана-Батиста-Жуля Бернадота, а також Карла IV Юхана (26.01.1763, По, Гасконь, Франція — 8.03.1844, Стокгольм), одного із найбільш відомих генералів Французької республіки, маршала Франції (1804), князя Понте-Корво (із 1806), короля Швеції та Норвегії (із 1818), засновника королівської династії Бернадотів. У 1780 році він вступив до Беарнського піхотного полку Його Величності Людовіка XVI, намагаючись вийти зі складного матеріального становища. Мужній солдат і талановитий військовий командир, який відзначився в Греноблі (1788), у битві при Ульмі (1805), Иєні, Ауерштадті, Галле (1806), Ваграмі (1807), він сформував у собі виняткову дисциплінованість і суворість (завжди був противником мародерства) і в той же час високу дипломатичність і політичний такт (в армії його шанували за гідне ставлення до військовополонених), а також бажання залишатися незалежним у військовій і політичній сфері, що, з одного боку, привело до пропозиції, з якою звернувся до нього шведський король Карл XIII, стати королем Швеції, а з другого, — до загострення стосунків із Наполеоном (у 1812 році Карл XIV Юхан пориває із Францією, а в 1813–1814 роках на чолі шведських військ бере участь у битвах проти Наполеона на боці шостої антинаполеонівської коаліції).