Стендаль - Червоне і чорне

— Ніколи ви не були така молода, пані, — казали їй її вер'єрські друзі, що приїздили обідати в Вержі (так чемно висловлюються в наших Краях).

Дивна річ, — і мало хто з нас цьому повірить, — але парі де Реналь дбала про свій туалет без жодних намірів. Це було їй приємно, і без якоїсь прихованої думки вона майструвала з Елізою нові вбрання весь час, коли не бігала за метеликами з дітьми і з Жюльєном. Один тільки раз їздила вона у Вер'єр, щоб купити собі привезену з Мюлуза нову тканину на літні плаття. з нею приїхала погостювати у Вержі її молода родичка. Вийшовши заміж, пані де Реналь непомітно для себе здружилася з пані Дервіль, разом & якою колись училася в монастирі Сакре-Кер.

Пані Дервіль завжди потішалася з того, що вона звала «шаленими вигадками» своєї кузини. «Мені ніколи таке не спало б на думку», — казала вона. Ці свої несподіваної вигадки, які в Парижі були б названі дотепними експромтами, пані де Реналь вважала за дурниці і соромилась висловлювати перед своїм чоловіком, але присутність пані Дервіль їй піддавала духу. Спочатку вона дуже несміливо ділилася думками; але коли жінки довго лишалися на самоті, пані де Реналь запалювалась, довгі ранкові години минали як мить, і обом подругам було дуже весело.

На цей раз розважлива пані Дервіль помітила, що її кузина не така весела, але набагато щасливіша.

А Жюльєн відтоді, як приїхав у маєток, почував себе зовсім як дитина і, ганяючись за метеликами, так само тішився, як його учні. Після того, як він мусив раз у раз стримуватись і хитрувати, — тепер, на самоті, далеко від людських очей, інстинктивно не почуваючи ніякого страху перед пані де Реналь, він віддавався радощам життя, — таким п'янким у його віці, — серед наймальовничіших у цілому світі гір.

Пані Дервіль з першого дня здалася йому другом; він поспішив показати їй краєвид, що відкривається в кінці нової доріжки під великими горіхами. І справді, він не гірший, а може й кращий, ніж найчарівніші ландшафт Швейцарії чи італійських озер. Коли піднятися стрімчастим косогором, що починається за кілька кроків, то очі тонуть у глибоких проваллях, схили яких поросли дубовим лісом, що спускається майже до самої річки. Щасливий, вільний майже володар дому— Жюльєн водив на стрімкі скелі обох подруг, втішаючись з їхнього захоплення таким величним краєвидом.

— Для мене це як музика Моцарта, — казала пані Дервіль.

Вся краса гірських околиць Вер'єра була отруєна для Жюльєна заздрощами братів і присутністю вічно невдоволеного деспота батька. У Вержі ніщо не викликало в нього цих гірких спогадів; вперше в житті він не бачив навколо себе ворогів. Коли пан де Реналь виїжджав у місто — а це бувало нерідко, — він дозволяв собі читати, і скоро, замість того, щоб читати вночі, ховаючи лампу під перекинутим вазоном, він міг спокійно спати цілу ніч, а вдень, під час перерви між уроками, він забирався на скелі з книжкою, що була для нього єдиним учителем життя й предметом захоплення. В ній він знаходив і радість, і натхнення, і розраду в хвилини зневіри.

Деякі речі, сказані Наполеоном про жінок, його міркування про достоїнства романів, що були модні в ті часи, тепер уперше навели Жюльєна на думки, які в його ровесників з'явилися б уже давно.

Настала спека. В них установилася звичка сидіти вечорами під крислатою старою липою за кілька кроків від дому. Там панувала глибока темрява. Якось увечері Жюльєн щось захоплено розповідав, відчуваючи насолоду від того, що так гарно говорить і його слухають молоді жінки. Жестикулюючи, він ненароком торкнувся руки Пані де Реналь, що сперлась на спинку пофарбованого дерев'яного стільця, які звичайно ставлять у садках.

Вона відразу т відсмикнула руку; але тут Жюльєнові спало на думку, що його обов'язок — домогтися, щоб надалі ця рука не виривалась, коли він її торкнеться. Ця свідомість обов'язку, який він мав виконати, і побоювання опинитись у смішному, або, скоріше, в принизливому становищі, якби це йому не вдалося, вмить отруїли всю його радість.

Коли на другий день Жюльєн побачив пані де Реналь, він кілька разів окинув її дуже дивним поглядом; він стежив за нею, наче за ворогом, з яким доведеться битися. Його вигляд, такий відмінний від учорашнього, зовсім збентежив пані де Реналь: вона була така ласкава з ним, а він неначе гнівається. Вона не могла відвести від нього очей.

Присутність пані Дервіль дозволяла Жюльєнові говорити менше і цілком зосередитись на тому, що він мав на думці. Цілий день Жюльєн тільки те й робив, що намагався зміцнити себе читанням натхненної книги, яка гартувала його дух.