Мольєр - Комедії

І сила пристрасті до того довела,

Аж хочу іноді нещастя вам і зла:

Щоб люди вашої краси не помічали,

Щоб злиднів ви тяжких в житті своїм зазнали,

Щоб невідомістю вас небо повило

І статки, й титул ваш, і все в вас одняло…

Тоді б високу вам і пишну жертву склав я,

Я б вирвав, пані, вас із лиха та безслав’я,

І в гордій радості тоді б помислив я,

Що все вам на землі дала любов моя!

Селімена

Бажання, що й казать, чудове! Пречудесне! Хай захистить мене од нього цар небесний… О… Дюбуа прийшов. Який же він смішний!

Альсест

В якім ти одязі? Що значить вигляд твій?

Що сталось?

Дюбуа

Паночку…

Альсест

Ну?

Дюбуа

О! Це таємниця!

Альсест

Кажи ж!

Дюбуа

Од лиха нам не знаю, де й подіться!

Альсест

Що?

Дюбуа

Розказати все?

Альсест

А певне, розказать!

Дюбуа

Сказати голосно?

Альсест

Та швидше, слів не трать!

Дюбуа

Доводиться нам утікати, пане.

Альсест

Як?!

Дюбуа

Треба утікать, бо час тяжкий настане,

Альсест

Чому ж бо?

Дюбуа

Геть біжім, урізавши поли…

Альсест

Та що ж бо сталося? Які діла зайшли?

Дюбуа

Такі, що п’ятами нам треба накивати.

Альсест

А! Голову тобі ладен я одірвати,

Як не розкажеш ти усього до ладу!

Дюбуа

Гаразд. Послухайте про нашу ви біду.

Сиджу в пекарні я — аж чоловік заходить

Увесь у чорному, очима страшно водить

І залишає нам такецького листа,

Що сам. диявол там ні букви не вчита.

Із суду, бачите, листа того прислали,

Бодай лихі його у пеклі розбирали!

Альсест

Та що ж ти спільного там, йолопе, знайшов

З речами, про які допіру тут молов?

Дюбуа

А далі, бачите, до вас прийшов знайомий.

Він дуже шкодував, що вас немає вдома;

Він повелів мені по вас мерщій іти

І, де б ви не були, доконче вас найти

І невідкладну вість вам якнайшвидше дати…

От тільки я забув, як того пана звати…

Альсест

До лиха, менше з тим. Що він тобі сказав?

Дюбуа

Він друг вам, знаю я… І він мене послав

До вас, щоб відсіля забралися ви тихо…

Арештом пахне тут… Таке-то, пане, лихо!

Альсест

А більш нічого він тобі не розповів?

Дюбуа

Ні, пане. Він перо й чорнило попросив

І вам цидулу склав. Я так собі міркую,

Що там усе стоїть про дивну справу цюю.

Альсест

Давай її сюди.

Селімена

Нічого не збагну!

Альсест

Ось прочитаємо ми зараз таїну.

Ще довго будеш ти копатись, балабане?

Дюбуа

(довго шукає записку)

Я… на столі її забув, ласкавий пане.

Альсест

Не знаю, що тобі…

Селімена

Мерщій додому йдіть

І дивну загадку негайно розв’яжіть.

Альсест

Здається, нам само перешкоджає небо

Кінчить розмову ту, яку кінчити треба!

Піду ж, історію розплутаю чудну,

Проте увечері я знов до вас верну.

Альсест

Вчиню я, що сказав, не може бути й мови.

Філінт

Але чи досить же для цеї постанови…

Альсест

Хоч переконувать відомий ви мастак,

Та наміру мого не збити вам ніяк;

Панують скрізь тепер гріхи, пороки, звади

І хочу я втекти від людської громади.

Як? Бачать добре всі, і ціле місто зна,

Що супротивцева, а не моя вина.

Всі кажуть, що чинив безчесно він зо мною,

Всі додають мені і певності, й спокою, —

І раптом новина — неначе грім з небес:

В усьому правий я — і я програв процес!

Поганець, маючи найгіршу в світі славу,

Брехнею чорною свого досяг лукаво.

Мене зарізавши, він став перед судом —

І з нетаврованим пішов відтіль чолом.

Фальшивих витівок оманлива плаксивість

Зламала і закон, і честь, справедливість.

Все обернулося, як він того хотів.

Та й це ще не кінець! Між люди він пустив

Злочинну книжечку, яку не то читати,

А навіть соромно у чесні руки взяти,

І, не злякавшися нахабної брехні,

Ту книжку, сміття те, приписує мені.

Хто ж потай чутку цю мерзенну підпирає?

Оронт, що двір його за чесного вважає,

У кого тільки тим зненависть я добув,

Що не брехав йому, що з ним одвертий був,