Мольєр - Комедії

Бо більше, далебі, не може так тривать.

Оронт

Коли надіятись мені на щастя годі, —

Не стану, пане, вам нічим на перешкоді.

Альсест

Ревнивий я чи ні — не знаю, менше з тим,

Але ділитися не згоден я ні з ким.

Оронт

Коли до серця їй ви більш припали, пане…

Альсест

Коли збудили ви в ній почуття жадане…

Оронт

Клянуся кинути я заміри свої.

Альсест

Клянусь від цього дня не бачити її.

Оронт

Ви, пані, маєте сказать останнє слово.

Альсест

Ви, пані, закінчить повинні цю розмову.

Оронт

Вам треба з почуттям одкритися своїм.

Альсест

Вам треба в виборі спиниться на однім.

Оронт

Як! Ви вагаєтесь! Чи це ж можливо, пані?

Альсест

Як! Ще не зважили свого ви почування?

Селімена

Ах, напосталістю ви сердите мене.

Що за бажання вас взяло обох чудне!

Відома серцеві сердечна таємниця;

Сама від себе я не буду, певне, криться

І в цьому виборі давно спинилась я

На тім, кому душа присвячена моя.

Але ж ніяково слова ці таємничі

Сказати голосно і не одному в вічі.

Є речі, про які освідчуватись нам

Годиться-тихо лиш і тільки сам на сам.

Та й, виявляючи чуття своє сердечне,

Не треба ж ображать людину доконечне,

Одверто й різко їй проголосивши: ні.

Жорстоким шлях такий ввижається мені.

Оронт

Ні, правду всю кажіть одверто і до краю;

На це я зважився.

Альсест

Цього я вимагаю.

Не зволікаючись, без жодного жалю

Одному з-поміж нас ви киньте: не люблю.

Хотіли з усіма у злагоді ви жити,

Та годі. Скрайній час хитання ці скінчити.

Як затялися ви уперто на своїм,

То прочитаю я собі відмову в тім —

І все, що думав я про вас лихого, пані,

Знайде нехибний грунт у вашому мовчанні.

Оронт

Я не дивуюся нітрохи цим словам

І підписатися під ними міг би й сам.

Селімена

Ах, домагання це нудне й несправедливе

І тільки муку ним завдаєте мені ви.

Порозумітися нам, далебі, вже час…

Та ось кузина йде, вона розсудить нас.

Селімена

Кузино, захистіть! Тут, наче після змови,

На мене з двох боків напали ці панове.

Обом їм хочеться, щоб виповіла я,

Кому із них любов присвячена моя,

І щоб призналася одверто й без вагання,

Хто має кинути даремні сподівання.

Ну, де ж це чувано? Хіба не дивина?

Еліанта

Нехай вимога ця здається вам чудна,

Але даремне ви звертаєтесь до мене:

Я щирість над усе ціную, Селімено.

Оронт

Підтримки, бачите, і тут вам не найти.

Альсест

Всі ваші хитрощі не досягнуть мети.

Оронт

Свій присуд виречіть і терези схитніте.

Альсест

Все розумію я, не треба й говорити.

Оронт

Одно лише слівце — і край розмові цій.

Альсест

В мовчанні вашому читаю жереб свій.

Акаст

(до Селімепи)

Не гнівайтесь на нас, добродійко. ласкава;

Нас привела сюди одна маленька справа.

Клітандр

(до Оронта й Альсеста)

До речі, тут і ви. Ця справа водночас,

На жаль, стосується, панове, і до вас.

Арсіноя

(до Селімени)

Ви, певне, вражені, що я сюди з’явилась,

Та ці добродії до того спричинились;

Обидва скаржаться на вчинок, що йому

Нема пробачення. Я ж віри не пойму,

Шанобу маючи давно до вас незмінну,

Щоб зважилися ви на річ таку злочинну.

Ні їхні докази, ні змажка та мала,

Що в нас лучилася, — ніщо не подола

Поваги й приязні глибокої між нами.

Я вірю — змиєте ви всі ганебні плями.

Акаст

Так, пані. Попросить уклінно ми прийшли,

Щоб ви пояснення вичерпне нам дали.

Ось лист: Клітандрові його ви написали.

Клітандр

Записку ніжну що ви до Акаста склали.

Акаст

(до Оронта й Альсеста)

Панове, по знаку вам, певне, букви ці,

Належать-бо вони увічливій руці,

Що знати всім себе дає люб’язне право.

Одначе дещо тут послухати цікаво:

«Ви дивна людина: судите мене за веселість і дорікаєте, ніби я ніколи не буваю веселіша, як тоді, коли вас нема. Це вельми несправедливо; і коли ви не прибудете якнайскоріше перепросити мене за таку образу, я вам довіку цього не подарую. Наш довготелесий віконт…»