Болеслав Прус - Лялька

— Хто вас переслідує! — заперечив Вокульський.

— Ви хочете доказів?.. — спитав Шлангбаум. — Ось вам докази, в оцьому «Кур’єрі». Позавчора я послав їм шараду. Ви умієте розгадувати шаради? Отож я їм послав таку:

Знаєте, що це таке?.. Перше і друге — це: ко-за; перше і третє — то: ко-ки, а все разом: ко-зa-ки. І знаєте, що вони мені одписали?.. Зараз…

Він підняв «Кур’єр» і почав читати:

— «Відповіді редакції». Панові В. В. Велика енциклопедія Оргельбраида…» Не те. «Панові Мотилькові. Фрак треба одягати…» Не те. Ага, ось… «Панові С. Шлангбаумові. Ваша шарада політична, але не граматична». Скажіть, будь ласка, — що в ній політичного? Якби я написав про Дізраелі чи про Бісмарка, це була б політика, а про козаків — яка ж це політика, це просто військове.

— Але де ж ви бачите тут переслідування євреїв? — спитав Вокульський.

— Зараз скажу. Вам самим доводилось боронити від переслідування мого Генріка; я все це знаю, хоч і не він мені казав. А тепер про шараду. Коли я півроку тому поніс мою шараду до пана редактора Шимановського, то він мені сказав: «Пане Шлангбаум, ми цієї шарами друкувати не будемо, але я б вам порадив: краще вже писати шаради, ніж брати з людей проценти». А я кажу: «Пане редакторе, якщо ви платитимете мені за шаради стільки, скільки я маю за проценти, то я буду писати». А пан Шимановський мені: «У нас, пане Шлангбаум, немає таких великих грошей, щоб платити за ваші шаради». Це сказав сам пан Шимановський, ви чуєте? І от сьогодні вони мені пишуть в «Кур’єрі», що це політичне й не граматичне!.. А півроку тому вони казали інакше. А що зараз друкують у газетах про євреїв!..

Вокульський слухав історії про переслідування євреїв, дивився на лотерейну таблицю, що висіла на стіні, й тарабанив пальцями по прилавку. Але думав про своє і вагався.

— А ви постійно займаєтесь шарадами, пане ІІІлангбаум? спитав він.

— Що — я?.. — відповів старий. — От у мене від Генріка є онучок. Йому лише дев’ять років, але послухайте, якого він мені минулого тижня написав листа! «Дідусю, — пише він, той маленький Михась, — мені потрібна така шарада:

Дідусю, — писав мені той маленький Михась, — а як одгадаєте, то пришліть мені на це разом шість карбованців». Я як прочитав, пане Вокульський, то аж заплакав. Бо те перше — буква ш , друге: й так видно, що — та , виходить — шта … То хіба трудно догадатись, що треба додати тільки дві букви: ни , і разом виходить штани ! Я заплакав, пане Вокульський, тому що така розумна дитина через Геирікову упертість ходить без штанів. Але я йому одписав: «Мій коханий внучку! Я дуже радий, що ти навчився у діда складати шаради. А щоб ти ще навчився бути й ощадливим, то я тобі на те разом посилаю тільки чотири карбованці. А якщо ти будеш добре вчитись, то я тобі після канікул справлю таку шараду:

Це означає: мунд-ур [69] Mund — рот, Uhr — година (нім.). ; ви одразу догадались, правда ж, пане Вокульський?

— Виходить, вся ваша родина захоплюється шарадами? — спитав Вокульський.

— Не тільки моя, — відповів Шлангбаум. — У нас, шановний пане, тобто у євреїв, копи збирається молодь, то не розважається, як у вас, танцями, компліментами, уборами та всякими дурницями. Вона або робить обрахунки, або розглядає вчені книжки, екзаменує одне одного або розв’язує шаради, ребуси, шахові задачі. У нас завжди працює розум, через те єврейські голови розумні і через те, не в прогнів вам буде сказано, вони завоюють весь світ!.. У вас все робиться згарячу, через війни, а у нас тільки через розум і терплячість.

Остання фраза вразила Вокульського. Адже він теж здобував панну Ізабеллу розумом і терплячістю… Він відчув полегкість, перестав вагатись і раптом сказав:

— Пане Шлангбаум, у мене є до вас прохання…

— Пане Вокульський, ваше прохання для мене однаково, що наказ!..

— Я хочу купити будинок Ленцького…

— Знаю той будинок. Він буде проданий за шістдесят з чимось тисяч.

— А я хочу, щоб він був проданий за дев’яносто тисяч і потребую кого-небудь, хто нагнав би ціну до цієї суми.