Ярослава Дегтяренко - Зраджений гетьман

Багато чого прочитав Лесь у її погляді – і сум, і жаль, і любов. Згадалося йому, як колись ці темно-голубі очі сяяли шаленим коханням і скільки в них тоді було обожнювання й ніжності. Стільки ж, скільки й зараз! І Лесь не витримав – рвучко обняв Олесю, відчуваючи, як гучно калатає її серце, а вона сховала обличчя на його плечі, проте не обняла у відповідь. Але він цього не помітив.

– Ти кохаєш мене, Олесенько, зіронько моя? – пошепки запитував Лесь.

– Так, – прошепотіла вона.

– Моя зіронько-доле! Тікаймо звідси! Киньмо все й поїдьмо туди, де ніхто не дізнається про наше минуле, – рішуче запропонував Лесь, а потім почав жагуче цілувати її обличчя, ніс, губи. – Байдуже на все! Будемо тільки ти і я! – шепотів він між поцілунками. – І ми знову будемо щасливі, як колись! Навіть іще щасливішими! Я присягаюся тобі, що більше ніколи тебе не залишу! Повір мені! Я був справжнім дурнем! Пробач мені та повір! Ну, що ж ти мовчиш, кохана?!

Олеся рішуче вивільнилася з Лесевих обіймів. Відвернулася, важко переводячи дух, і твердо промовила:

– Олександре, більше ніколи не шукай зі мною зустрічей. Ти мусиш вирвати зі свого серця кохання до мене. Між нами більше нічого не може бути: ми через дурість втратили одне одного. Я ніколи не збезчещу ім’я Михайла зрадою. Він мій чоловік, і його честь – моя честь. Тому ліпше забудь мене, а я забуду тебе! Прощавай! – і вискочила з кімнати.

Олеся майже бігла від шинку, і з кожним кроком у ній народжувалися якісь досі не знані гіркота й жаль, ніби разом з Лесем вона залишила щось дуже важливе, життєво необхідне, те, що зігрівало її душу та освітлювало життя. Але й додому вона пішла не одразу, а трохи пройшлася містом, щоб приборкати почуття.

Повернувшись додому, Олеся непомітно шуснула в хату, прагнучи остаточно заспокоїтися на самоті. І дуже злякалася, коли слідом за нею влетів Михайло. Розлючений, тремтячи від гніву. Уранці, переконавшись, що Олеся дійсно пішла в шинок, Горпина розшукала господаря та все йому розповіла. Михайло б їй не повірив, якби ще вчора доброзичливці не донесли йому, що Лесь справді повернувся.

За місяці свого шлюбу Михайло пізнав звичайне людське щастя, заплющивши очі на те, що кохає лише він. До того ж Олеся робила все, щоб бути йому гарною дружиною. А тепер, коли Лесько розповість їй правду, його маленький, ретельно збудований світ сімейного щастя розвалиться. І Михайла охопив жах.

Висоцький побіг до шинку, проте нікого там не застав, окрім Фени. Розминувся з Олесею та Лесем. Тоді розлючений Михайло притис Фену, і та неохоче підтвердила, що Олеся дійсно бачилася з колишнім коханцем, але їхня зустріч минула дуже швидко. «Не турбуйся! Не встигли вони тобі роги наставити! – підштрикнула Фена. – Швидко поговорили про щось і розійшлися».

Насправді Феночка, прагнучи вберегти подружку від помилки, підслухувала, готова втрутитися в разі потреби. І, дізнавшись правду, неабияк розгнівалася. Вона завжди поважала Михайла, але тепер… Тепер Фена остаточно розчарувалася в людях.

Але покази Фени Михайла не заспокоїли. У його розбурханій свідомості виникла здогадка, що Олеся та Лесь домовилися втекти разом. Але ж вона нізащо не кине брата! Тому Михайло побіг додому, щоб схопити та замкнути Левка, а потім шантажувати ним дружину, забувши, що обидва хлопчики пішли на заняття в школу при церкві.

– Навіщо ти бачилася з Лесем? – одразу запитав Михайло, зі зловтіхою спостерігаючи переляк у її очах.

– Хто видав мене? – холодно запитала Олеся, розуміючи, що безглуздо відпиратися.

– Горпина розповіла. Вона чула, як ти призначила Леську зустріч у Фенки! Життя тебе нічого не навчило, якщо варто було йому свиснути, і ти побігла до нього, мов сука – до кобеля! Шльондра! – дуріючи від образи, крикнув Михайло дружині просто в обличчя.

Терпіння Олесі луснуло. Вона пробачила йому обман з листом, але принижень не подарує! Тому Олеся відважила Михайлові такого ляпаса, що він аж відступив від неї на крок.

– Та як ти смієш звинувачувати мене в зраді, коли сам обдурив мене?! – закричала Олеся. – Ти приховав від мене Лесевого листа й наступного ж дня оголосив про наше весілля!

Михайло здивовано дивився на дружину, бо ніколи не бачив її такою – красиві очі палахкотіли шаленством, а пухкенький «бантик» вуст засіпався від гніву.

– Так! Я давно знаю про це! – мовила Олеся, помітивши його подив. – На Масниці Катерина все розповіла! А сьогодні я бачилася з Лесем, щоб дізнатися, чому він мені писав. Він хотів зі мною помиритися, бо кохає. Але ти вліз між нами! Михайле, ти розумієш, що зламав долі двох людей заради своєї примхи? Адже я для тебе забавка. Лялька, якою ти бавишся, мов розпещене дитя, не турбуючись, що можеш зламати мене! А тепер ти ще й насмів принизити мене брудними підозрами, повіривши мерзотниці, яка колись ледь не вбила мене?! – крикнула вона та вискочила з хати.