Ярослава Дегтяренко - Зраджений гетьман

Лесь увійшов і мовчки втупився в Олесю. Вона сиділа на ослінчику, красиво розправивши спідницю та гордовито скинувши голову, наче королева на троні.

За ніч Лесько трохи оговтався від свого несподіваного нещастя й продумував розмову з Олесею. Але коли побачив її, то всі заготовлені промови вмить випарувалися з голови, поступившись місцем коханню, – він дивився на неї й не міг надивитися. І одразу помітив, що Олеся дуже змінилася за ці місяці. Особливо її погляд: колись лагідний і покірливий, нині був крижаний, пронизливий, насторожений. А ще Лесеві було незвично бачити її в намітці. Та й не личила вона Олесі, подумав він, бо перед очима поставав її образ із розплетеним волоссям. Раніше він часто бавився її косою, розплітаючи її та милуючись, як пасма згортаються в природні кучері. Лесь зробив крок до Олесі, щоб присісти поруч, але вона владно заборонила:

– Ні! Не підходь! Навіщо ти хотів мене бачити?

– Щоб запитати, чому ти пішла за Висоцького.

– А в Черкаси повернувся назавжди?

– Я приїхав по тебе. Я писав тобі…

– Знаю, – перебила його Олеся.

– Знаєш? – здивувався Лесь. «Отже, вона читала мого листа!» – подумав він, і його відразу охопив гнів. – Якщо знаєш, то чому ж знехтувала мною? Чому продалася цьому одороблу? Господи, та якби ти тільки знала, як я страждав і тужив за тобою! Як мучився без тебе! Я вижив лише заради тебе! Тож чому ти так зі мною вчинила? Відповідай!

Олеся сумно всміхнулася, подивилася йому в очі – у погляді Леся вигадливо сплелися біль, образа та мука. І Олеся усвідомила, що зараз Лесь страждає так само сильно, як минулої осені страждала вона. І він кохає її. І завжди кохав! Тільки запізно зрозумів це й запізно явився до неї.

– А чому ти сам не приїхав по мене тоді? – запитала Олеся. – Чому приїхав тільки зараз?

Лесь відвернувся, від гніву не бажаючи пояснювати, де був у той час і чим займався.

– Що ти мені писав у тому листі? – запитала Олеся, але хлопець мовчав. – Що ж, вочевидь, я ніколи про це не дізнаюся. Михайло не віддав мені твого листа. Правду мені розповіла Катерина. Але тоді я вже була дружиною Михайла. Ти питав мене, чому я пішла за нього. Так от тому пішла, щоб дошкулити тобі. Рано чи пізно ти б дізнався про це. Адже ти принизив мене, Лесю. Розтоптав, спаплюжив, ледь не згубив. І я так мріяла помститися тобі. Довести, що можу знайти кращого за тебе чоловіка. Але ж якби я отримала твого листа вчасно, то я б… – голос Олесі затремтів. Вона підвелася і, щоб приховати своє страждання, пройшлася кімнатою. – Я так кохала тебе! І вірила у твою взаємність. І саме тому віддалася тобі. Я мріяла, щоб лише ти єдиний у цьому світі кохав мене все життя, і мені не треба було більшого. А ти… Ти розтоптав не лише мою честь, а й душу. Тоді, коли ми посварилися, я все чекала, що ти прийдеш миритися. Я сподівалася, що потрібна тобі. Але ти відвертався від мене, хоч і бачив, як я мучуся. Тепер ти усвідомив, як мені було гірко й боляче, бо нині сам почуваєшся зрадженим і покинутим. Але ти сам у цьому винен. Це ти кинув мене, а не я – тебе.

– Але чому саме за Висоцького? – крізь зуби процідив Лесь.

– Тому що Михайло давно кохав мене, але мовчки, не сміючи натякнути про це навіть поглядом. І він бажав мене не менше за тебе, але бачив у мені людину, а не забавку. Тому змовчав про твого листа, щоб одружитися зі мною. Він навіть не зважив, що я була твоєю коханкою! Михайло врятував не просто моє пропаще життя, а й мою душу. Він навчив мене цінувати саму себе, а моєму братикові замінив батька. А чи зробив би ти для мене й Левка стільки, скільки зробив Михайло? Ні. Ти дбав лише про своє задоволення, забуваючи, що тримав моє життя у своїх руках. Олександре, невже ти не усвідомлював того, що я тобі щойно сказала? Невже ти настільки жорстокий, що навіть зараз дбаєш лише про свою уражену гординю?

Лесь слухав її, і з кожним словом його душу охоплювала гіркота, бо Олеся сказала правду.

– Так, я мерзотник, але ти кохаєш цього мерзотника! Чи не так, Олесенько? Інакше чого б ти сюди прийшла? Ти прийшла ще раз поглянути на мене, тому що кохаєш! – упевнено мовив Лесь. Олеся знітилася, але промовчала. Тоді він продовжив: – Олесенько, узагалі-то я приїхав не докоряти, а щоб забрати тебе з Левком. Але я спізнився… Безглуздо вже пояснювати чому! Ти пішла за Висоцького, щоб покарати мене, але ж ти саму себе покарала! Чи не так?

Олеся мовчала, бо усвідомила, що кохає Леся попри його підлість. Просто образа затьмарила це почуття. «Нічого вже не можна виправити, – подумала вона. – Я втратила його навіки! Не треба було з ним бачитися. Я зробила собі тільки гірше!» – і подивилася Лесеві в очі.