Ярослава Дегтяренко - Зраджений гетьман

– Олеся ніколи б не продалася! Ні! Хто завгодно, але тільки не вона! Тут щось інше, – мовив Лесь і, схопившись, вискочив з хати, що Катерина не встигла його зупинити.

Лесь побіг до обійстя Висоцького, але, добігши до початку вулиці, на якій той жив, зупинився. Ну не може ж він прийти у двір і запитати Михайла: «Навіщо ти забрав у мене кохану?» Тому він залишився тут у надії побачити або саму Олесю, або хоча б Левка. «А що, як вона не схоче зі мною говорити? – промайнуло в голові. – Та чому ж не схоче?! Невже вона відмовиться хоча б пояснити мені?!»

Леську пощастило: невдовзі з’явився Левко. Дивно, але без Андруся. Побачивши свого сердечного приятеля, хлопчик зрадів, підбіг до нього та приязно привітався. Лесь сумно всміхнувся, згадавши, як безсовісно користувався Левком, щоб підібратися до Олесі.

– Чому ти поїхав і нічого нікому не сказав? Я так сумував за тобою! А де ти був весь цей час? – запитав хлопчик.

– То не важливо, де я був, – ухильно відповів Лесь. – Левусю, мені треба поговорити з Олесею. Це дуже важливо! Ти можеш погукати її?

– Не можу. Олеся тепер заміжня. Ти, мабуть, уже знаєш. Тож сам розумієш, що їй не личить бачитися з тобою, як раніше, – відповів Левко. А потім нахмурився й промовив: – Краще не шукай з нею зустрічей – не хочу, щоб про сестру плітки пішли.

– Левцю, будь ласка, допоможи! – у розпачі вигукнув Лесь. – Мені дуже треба з нею поговорити! Ну, будь ласка! Левусю, якби ти знав, як мені зараз важко! Якщо я не поговорю з нею, то не знаю, як мені жити далі! Благаю тебе! Христом Богом прошу – допоможи!

Але Левко лише заперечливо похитав головою та пішов. Тоді Лесь зняв з пояса свій кинджал з руків’ям з рогу степового сугака й наздогнав хлопчика.

– Він тобі завжди подобався, – промовив він. – Якщо покличеш мені Олесю в гай за містом, то він твій!

Очі Левка загорілися – цей кинджал з прозорим руків’ям був вершиною його хлопчачих мрій. Він дивився на омріяну штучку й вагався. Але спокуса здолала – хлопчик вихопив з рук Леся кинджал і, кинувши «Чекай мене тут!», підтюпцем побіг відпрацьовувати хабар.

Олесю Левко знайшов у кухні саму – вона готувала вечерю. Хлопчик смикнув сестру за рукав, змушуючи нахилитися до нього, і неголосно заговорив: «Там Лесь повернувся. Хоче тебе бачити. Він просив, щоб ти прийшла таємно в гай за містом». Олеся й бровою не повела. Тільки її руки затремтіли так, що вона ледь не впустила горщик, який тримала на рогачу, збираючись ставити його в піч. Вона швидко опанувала себе, поставила горщик на припічок і почала повільно терти руки рушничком.

– Де ти його побачив? – нарешті запитала Олеся.

– Та стояв на повороті в нашу вулицю.

– Передай Лесеві, що завтра вранці я чекатиму його у Фени в шинку. А потім сходиш до Фени й розкажеш їй це все – вона не відмовить мені.

– Сестричко, ти впевнена, що воно тобі треба?

– Треба, Левцю, треба, моє сонечко. Швидше біжи й скажи йому, щоб уранці чекав мене у Фени.

Левко зітхнув і вибіг з кухні.

І треба ж такому статися, що їх підслухала Горпина! Вікно кухні було відчинене, і мегера все чула. І одразу ж пригадала плітки, що за хазяйкою волочився Лесько. Вона невимовно зраділа, бо уява намалювала їй неймовірно гарну картину: хазяїн ловить свою дружиноньку на перелюбстві з цим молодиком. А потім гарненько лупцює! А може, і полу відріже й до суду звернеться [22] За законом перелюбство вважали злочином проти моралі та розглядали в судовому порядку. Спійманим на перелюбстві чоловікові та жінці відрізали поли одягу як доказ злочину. Покаранням за доведене перелюбство було публічне пороття. Також чоловік і дружина засуджених були в праві вимагати розлучення, яке безперешкодно отримували. ! І ненависну хазяйку публічно відшмагають! Мерзотниця вирішила почекати ранку, щоб одразу ж після того, як Олеся піде, усе розповісти хазяїнові.

Наступного ранку Олеся поквапилася в шинок. Вона й сама не могла зрозуміти, чому їй так хочеться побачити колишнього коханця? Чому так хочеться ще раз зазирнути йому в очі? Адже ця зустріч нічого не змінить у її житті.

Фена, побачивши Олесю, посатаніла, бо ще вчора ввечері категорично відмовила Левкові, розуміючи, що подружка збирається вчинити дурість. І досхочу вилаяла її за недолугість.

– Не лай мене, Фено, – попросила Олеся, втомившись вислуховувати докори. – Так, можливо, я роблю помилку, але мушу його побачити.

– Та чи біс тебе поплутав?!

– Феночко, іди, будь ласка!

Жінка зітхнула та пішла. А у дверях зіткнулася з Лесем, люто на нього зиркнула, але вийшла.