Ярослава Дегтяренко - Зраджений гетьман

Михайло зітхнув, проте не став влаштовувати сцену. Йому й так було і соромно перед Олесею за свій гнів та нестриманість, і ніяково перед дітьми, які помітили, що молодята посварилися. А Горпина від цього аж душею піднеслася. «Нарешті! Почалося! – задоволено думала вона, вкладаючись спати. – Скоро пан муситиме частувати цю мерзотницю березовою кашею [9] Почастувати, всипати березової каші ( фразеол .) – побити когось різками, покарати. , щоб пір’я не піднімала!»

Але Горпина помилилася. За ніч Михайло все ретельно обміркував і вранці прийшов до Олесі в кухню. Молода жінка з важним виглядом смажила оладки для Левка. Відчувши апетитний аромат, Михайло облизнувся: він теж любив її оладки!

Олеся сердито покосувала на чоловіка та надула губи, передчуваючи сварку. Але Михайло ніжно обняв її за стан. Вона сіпнулася, щоб вивільнитися, але він наполегливо втримав її в обіймах.

– Олесю, кохана моя, пробач мені! Учора я мав би пояснити тобі все, а не кричати. Це намисто покійної дружини. Я познайомився з нею, коли мені ледь виповнилося сімнадцять, і палко покохав. А як одружився, то подарував їй ці коралі. А потім її не стало, і я беріг їх як пам’ять про неї. Навіть Насті не дозволяв їх забрати! І мені дуже важко було побачити коралі на тобі, тому я не стримався. Зрозумій мене правильно: я хочу, щоб ніхто ніколи їх більше не носив. Я подарую тобі інші…

– Та на біса мені здалися й ті, й інші?! – вибухнула Олеся. – Справа зовсім не в коралях! Ти не зважаєш на мою думку! Ти вважаєш мене дурненькою дівчинкою, забавкою, а не дружиною! Ти збрехав мені, що кохаєш! А зараз лише підтвердив це – ти досі кохаєш свою першу дружину, а до мене ставишся як… як… – Олеся аж задихнулася від обурення та замовкла, не підібравши підхоже порівняння.

На її подив Михайло не розгнівався, а ніжно пригорнув до себе.

– Олесю, моя дівчинко, я кохаю тебе! Кохаю до нестями! Але зрозумій, що ти зовсім інша, ніж моя покійна дружина. Вас неможливо порівняти та неможливо кохати однаково. З тобою відкрилася нова сторінка мого життя. Ти наповнила його теплом, подарувала мені щастя, і з тобою я знову почуваюсь юним. Ганни вже немає, але в мене є ти! І ти потрібна мені, моя люба, тому не ревнуй до покійної дружини. У нас із тобою інше життя, – м’яко говорив Михайло та обережно погладив її по щоці. – Ну, не сердься на мене! І пробач! Пробач мені, моє ластів’ятко!

Від цих лагідних слів Олеся второпала, що має міцну владу над серцем Михайла, якщо він покірливо прийшов до неї миритися та вибачатися першим, хоча вона й гарненько завинила перед ним. Тож тепер у неї є перевага! Тому Олеся не стала коцюбитися, а пригорнулася до чоловіка, сховавши обличчя в нього на плечі, на жаль, так і не зрозумівши, наскільки мудрий чоловік їй дістався. Михайло нахилився до неї, міцніше пригорнув до себе, шукаючи її губи. І тут засмерділо горілим, і Олеся, вискнувши: «Боже мій! Оладки!» – викрутилася з його обіймів, кинулася до печі та витягла з неї пательню з підгорілими оладками.

– Ти їх для мене смажила? – запитав Михайло, роздивляючись пательню через її плече.

– Угу, – промимрила Олеся, вирішивши не розчаровувати його, і засмучено зітхнула: стало шкода, що братові менше дістанеться. – Ти ж їх любиш!

– Моє ж ти сонечко! – розчулившись, вигукнув Михайло. – Та пес із ними, з оладками! Ліпше поцілуй мене, бо скучив за твоїми солодкими вустами!

Після цієї сварки в стосунках подружжя встановилася ідилія. Михайло змінив тактику – почав поводитися, наче закоханий парубок, та не втомлювався залицятися до Олесі, ніби вони й не одружені. Завжди примудрявся розважити свою молоденьку дружину чимось цікавеньким; уміло виражав увагу та турботу, не кажучи вже про пристрасть. Від цього сердечко Олесі трохи відтаяло, відгукнулося теплом, бо вона почала розуміти, що значить бути коханою жінкою, якою дорожать і прагнуть захистити від халеп цього світу. Це усвідомлення захищеності приносило глибоке моральне задоволення, тішило самолюбство та породжувало повагу до чоловіка. І ця повага певним чином замінювала любов – Олесі почало здаватися, що вона потроху закохується в Михайла.

Така гармонія в шлюбі цих двох була швидко помічена черкаськими обивателями та викликала заздрощі. Ніхто не сумнівався, що Олеся пішла за Висоцького з користі, і всі з нетерпінням чекали, коли він поплатиться за свою недолугість: ця дівка покаже йому, як коржі з маком їсти. Однак, бачачи щасливого та квітучого Михайла, який не гребував з’являтися на людях з молодою дружиною, люди почувалися обдуреними. Однак не втрачали надії та завзято спостерігали за подружжям.