Ярослава Дегтяренко - Зраджений гетьман

Поміркувавши та згнітивши свої горді серця, троє полковників погодилися. І 30 листопада, після трьох седмиць облоги, Гуляницький, а разом з ним усі його козаки принесли присягу на вірність цареві, здали фортецю Ромодановському, який залишив тут невеликий гарнізон.

Після цього Грицько попрямував у Ніжин. А Ромодановський з Безпалим подалися в Ромни, які стали ставкою незаконного гетьмана. Невідомо, чим думав Безпалий, коли тягнув лапи до булави. Але коли вхопив, то нарешті второпав, у яку халепу вскочив, – дорогою на них напав невеликий загін татар, які прийшли з Цицюрою й Скоробагатенком і від яких вдалося відбитися. Але якби він потрапив у полон і його відвезли до Виговського… У найкращому випадку гетьман наказав би його повісити, а в гіршому – на палю посадити. Тому Безпалий тримався кацапів, мов воша за кожух.

А Лесь, ледь повернувшись додому, одразу запитав сестру про листа від Олесі. Але відповіді не було. Хлопець розшукав чоловіка, якого просив про цю послугу. Той повідомив, що віддав листа особисто Катерині, але відповіді вона не передавала. «Господи! Та краще б я загинув у Варві!» – у розпачі подумав Лесь, зрозумівши, що Олеся йому не пробачила. Він не сумнівався, що Катерина віддала їй листа, але не міг уторопати, чому дівчина йому не відповіла. А потім розлютився: «Та як вона могла мені не пробачити, коли я так упадав за нею?! Та що вона собі міркує? Чи й не краля! А ну її к грецям! Такого цвіту по всьому світу! Обійдуся без неї!» – думав він, страждаючи від ураженої гордині.

Згодом Гуляницький отримав наказ стати в Конотопі, який був прикордонною фортецею, – вочевидь, Виговський не довіряв укладеному перемир’ю. І Лесь, діставши благословення від дядечка, поїхав разом зі своїм патроном.

Звістка, що осавула Висоцький одружується з власною служницею, викликала серед черкаських обивателів чималий подив. Якби раптом з’явилися ляхи чи москалі з пушками й почали гатити по місту, то й тоді черкасці здивувалися б менше. Годі й говорити, що в родині самого Михайла панував не менший подив і навіть розгубленість – Настя та Андрій не знали, як тепер поводитися. Осуджувати батька чи ні? А як триматися з майбутньою мачухою, яка нещодавно прислужувала їм обом? Урешті-решт обоє вирішили мовчати. Андрусеві Олеся завжди подобалася, бо часто покривала перед татом його пустощі. А Настя усвідомила, що не в праві вказувати батькові, тим паче, що невдовзі сама заміж піде. Мабуть, піде, якщо її Семен зважиться сватів прислати! А Горпина взагалі злякалася, згадавши всі заподіяні Олесі кривди: тепер вона, ставши пані, неодмінно з нею розрахується. Тому поводилася так сумирно, що хоч за пазуху клади.

Сам Михайло, звичайно, розумів, що його шлюб викликав загальний осуд, але йому було однаково. Він почувався занадто щасливим для таких дрібничок – здійснюється його мрія, і в нього немов крила за плечима виросли. Єдине, що його турбувало, це втручання Катерини – а чи не розповість вона Олесі про листа від Леська? Але жінка мовчала, усіляко уникаючи зустрічей і з ним, і з Олесею.

Відколи звістка про її весілля набула розголосу, Олеся почала помічати, що люди на неї косо дивляться. Хоча Михайло заради пристойності переселив її до своєї знайомої, варто було дівчині пройти містом, як усі, кому не ліньки, проводжали її осудливими поглядами. А деякі жіночки, вельми виховані та побожні, навіть дозволяли собі відпускати на адресу Олесі не зовсім пристойні зауваження, при цьому клопоталися, щоб вона їх неодмінно почула. Обурення поважного жіноцтва зрозуміти не складно: явилося казна-звідки якесь дівча та звабило порядного чоловіка, який занадто благородний, щоб не одружитися з нею після такої хиби. Олеся вдавала, що не помічає цього цькування – з деякого часу їй стало байдуже на суспільну думку. У її душі ніби все пішло прахом – залишилися тільки гнів на Леся та бажання самоствердитися.

Напередодні весілля до Олесі за звичаєм прийшли дівчата розплести косу. Настя, звичайно ж, допомагала, але відчувала ніяковість. Треба ж таке – вона з майбутньою мачухою на гульки бігала! Це усвідомлювали й інші дівчата, тому ховали посмішки. Несподівано Настя прошепотіла Олесі у вухо: