Наталена Королева - Предок

— Чому ж мовчить мій молодший лев?

— Сувій той… татусю., дорогоцінний… що шейх Масуді розповідає в ньому про подорож свою до Землі Валінана [223] Подорож шейха Масуді на Волинь, до Володимира Волинського (міста). Приблизно в X столітті. Арабський рукопис. … Ще від дідуся дістав я його. Віддав я його сіді-Карльосові… Туди ж бо помандрував він…

Ібрагім притис до себе хлопця.

— А що сіді-Аадамові?

— Аадамові!.. Бо ж родич він нам нині, — сказав я, щоб вибрав сам, що схоче. Він узяв лише «троянду пустині» [224] «Троянда пустині» — не троянда, а рослина виглядом ніби цілком суха, гнідо-жовтої барви й скручена в клубок. Покласти її до води — вона розпустить листки, які зм’якнуть і утворить широку розетку, яка нагадує фантастичну квітку. , ту, що старий хаджі [225] Хаджі — титул прочанина, який був у Мекки. Має право на цей титул ще й той, хто прочитав — студіюючи — цілий Коран і часто перечитує VII розділ із Корану. Муса приніс мені з Мекки. Аадам сказав мені, що коли там, у краю своєму, стане йому тоскно по нас, покладе він у воду суху троянду… Вона розпустить стулене своє листя й нагадає йому, що тут, у нас — у «полоні» й «неволі» — троянда приязні й любови цвіла для нього…

Не витримав і заплакав.

— Я б… усе, що маю… й матиму… все віддав би йому, коли б він був тут… із нами.

— Справно вчинили ви, діти мої любі, віддавши найдорожчі вам речі. Ти ж бо, Гасане мій, плакав, коли тобі не дозволяли класти сувій Масуді біля твого ліжка! — І притяг одним рухом обох синів до себе:

— Стережіться, однак, діти, любуватися в дусі добрим наслідком своєї щедрости, проказаної чужинцям! Той бо, хто чинить так, подає Всемогутньому найкращу райську квітку брудною рукою… Бо все, що не є від щедрости — марево одно!.. Ось, послухайте… Давно це було!.. Земля ще цвіла, як весняна квітка. А людство переживало ще ранок юности своєї… І вирішив був шах Джіян Азір [226] Джіян Азір дійсно існував. Але в пізнішому часі. , мудрий оборонець Світла Вічного [227] «Святе Світло» — наука Заратустри, була переслідувана у Персії від магометан і багато визнавців «Святого Світла» перенеслося з Персії до Індії, або ісповідували свою віру — в Персії, — тайно, як це робила родина Іскандерова, першого дружини авторки. , виставити місто — столицю свою. Місто райської краси, місто несмертельної слави.

Нічим не мало бути воно подібним і до тих усіх міст, що будуть потім.

Та ж хіба можуть збудувати таке місто оті, знані великому шахові будівники?..

І послав гінців, людей військових, розвідчиків по всіх шляхах, по всьому світу…

І навезли ті післанці мистців чужих: малярів, різьбарів, будівничих. А також і тих, що складають чарівні казки. Поставили їх перед очі володареві, а він сказав їм:

— Дам вам усе, чого забажає душа ваша! А ви мені дайте твори уяви вашої [228] Жодної загрози не могло бути від Джіян-Азіра. Був бо це володар знаний зі своєї людяности й любови до мистецтв і наук. Навіть християнські церкви й манастирі будував. .

І взялися мистці за працю. Віддали всю творчість духа свого. І постало місто — несподіване як сон, химерне — як казка. Вигляд його звучав співом гурій [229] «Гурії» — за віруванням магометан це — «райські діви», так би мовити — Ангели-Діви, які зустрічають «правовірних» у брамі раю. . Грало воно барвами місячних веселок [230] Місячна веселка — дуже гарне й рідке явище, незвичайної краси. .

Тоді сказали мистці Джіян-Азірові:

— Ми виконали волю твою. Але мусиш почекати — повного місяця [231] «Почекати повного місяця» — зачекати цілий місяць . Мусить бо все осісти, просохнути. А нас відпусти до домівок наших.

Відмовились від заплати й самоцвітів, що давав їм шах, і відійшли.

А сам шах день і ніч дивився здалеку на чарівну столицю свою… І мріяв, яке щасливе буде його життя в цій Мрії-Столиці.

А як минуло тридцять днів — шах із почотом, військом, урядниками й людом рушив до своєї нової столиці.

Була вона близько, та ж прийшлося йти далеко. Бо, що ближче підходив до міста шах Джіян-Азір, то далі й далі відступало від нього місто. Так і не міг наблизитись до нього. Так і не вступив до столиці-Мрії… Бо все втікала вона як хмарка на небі, як вітрець у повітрі. І, як мінлива хмарка розпалася, вона й розвіялась пустинями світу, невловна й недотикальна на віки. А люди звуть ту невловну столицю Джіян Азірову — фата-моргана… Чому так сталося, питаєшся, Гасане мій? Бо не на славу й ужиток люду, а з порожньої пихи, з похвальби хотів мати таку незвичайну столицю пишний шах!.. І дістав тільки марево — порожнє й нікому не пожиточне… як похвальба!