Наталена Королева - Предок

Підозрілий він! Бо такий, носять старі, найпобожніші мусульманки!.. А що, як це дійсно тільки жарт?..

Адам випростувався струнко та рішуче — аж сухо! — озвався:

— Чи знаєш, що приймаєш із цими черевичками?.. Не раб я, тільки полонений у чесному бою… З викупом мені може прийти свобода. Тоді, чи підеш ти зо мною в мій край, де віра й мова мої повинні стати твоїми?

Мовчки, замість відповіді з-під рясних згибок тонких шовків, висунулася боса ніжка.

Ні! Не була це нога старої, побожної мусульманки. Була це справжня, випещена ніжка!

Забряжчали на ній — немов зітхнули, — бранзолети на котнику: добровільні, золоті кайдани.

— Так, не жарт!.. — затремтіло Адамове серце.

А тим часом уже й друга ніжка обула поданий черевичок.

Поривчастим рухом лицар стягнув із пальця перстень — єдине своє цінне майно в неволі.

Двічі цінне, бо був це подарунок еміра Ібрагіма.

Схилився до постаті «невидної нареченої»:

— Звичаєм нашим, візьми мій перстень!

Був цілком певний, що «невидна» — дійсно Зорая.

Так певен, ніби бачив при повному світлі її обличчя!..

Вузька рука, біла від місячної тіні, взяла перстень і мов «згасла» в одягу.

— Хутчій! Хтось іде! — зачувся стривожений шепіт. Із кущів і масивів мірту сарнячим рухом з’явилась Ліндараха. А за нею, легким скоком — неначе в леті! — майнув гепард.

У цю ж мить, дві жіночі постаті зникли в дружніх тінях високих олеандрів.

А доріжкою, із задоволеним бурмотінням, непристібними кроками, — то двома, то чотирма, — мчав маймун. Він любив Адама і впізнав його здалеку.

Малпа ніяк не могла б зрозуміти, що спритна Ліндараха призначила їй «ролю» в цій, нічній грі!

Коли «Сіт-Хадіджа» скінчила розмову, а її тіточка взула ритуальні черевики, Ліндараха відімкнула клітку-хлівець Маймуна, куди замикали малпу на ніч.

— Ліпше бо вчас випустити бабуїна з койця, як правду з хитро виплетеної сітки!..

Ібрагім поклав обидві руки на рамена Адамові. Яку хвилину дивився йому в вічі, а потім із приязною теплотою в голосі промовив:

— І ти, лицарю, повернешся тепер до своєї «Валінана» [213] Валінана — арабська назва Волині. , про яку я знаю, що правда дуже небагато, з подорожів Масуді та відомостей Ібрагіма-ібн-Якуба [214] Масуді та Ібрагім-ібн-Якуб — старовинні, маврські автори, які, дійсно, подорожували по Волині й описали свої подорожі й землі, що бачили. .

Адам аж відсахнувся й ступив крок назад від несподіванки.

— Викуп?.. Привезли?.. І для мене!?.. Чи, може побратим, мене не повідомивши…

Сарацин захитав головою:

— Ні, — не викуп! А — віно. І не ти, а я тобі, приятелю, мушу його виплатити…

Адам зморщив брови, в очах заграв блакитний вогник:

— Так тобі вже відомо?.. — промовив схвильовано. Досадував за слова, що вирвались, власне, недоречно.

Ібрагім з усміхом знизав плечима й продовжував поважно й приязно:

— Заспокійся, приятелю, й поміркуй сам: я повернув до дому вранці. А тепер — уже по вечірній молитві. Тож за цей час міг я довідатись, що робилося вдома в моїй відсутності?

— Цікаво!.. — сухо промовив Адам.

Йому тепер було ясно, що він «вклепався» в гаремові забави.

— Так, видно, що за кожним моїм кроком слідкують? Хоч емір Ібрагім обіцяв мені волю…

— Розумію, що гніваєшся… але не на мене, а на себе, бо з довірливости став, мов той протокура [215] Протокура — вперше острижений, себто недосвідчений, наївний. . Тож не зривай досади на мене, як «лев серед великої зливи», говорючи за старими греками. Але «пара панта тавта» [216] Пара паїнта тавта — поминаючи все те. — поговорім поважно про жарти, що виробляє моє «полос ону» [217] Полос ону — дослівно: «ослятко», в значенні — «недоросле дівчатко». .

Говорив справно по-грецькому, без помилки в наголосах і вимові, але явно жартував.

Вказавши рукою на подушки, що вкривали килим низької канапи, двічі плеснув у долоні:

— Покликати сіді-Карльоса! — кинув хлопчикові, що вимотався з арабесок килимів та враз у них знов утопився.

І повернувся до Адама, що сидів, немов стерплий:

— Вісім уже років, що ми пізнали один одного. А Карльос — ти пам’ятаєш, — прийшов саме тоді, як померла моя дружина — Хадіджа… Вам, франкам здається, що тільки ви знаєте вірність у коханні до жінки. Що тільки у вас жінка — як душа, — має бути єдина. Тим часом і ми знаємо що є правдиве кохання. Герой Іскандер [218] Іскандер — східня форма наймення Олександер; Олександер Македонський — улюблений на Сході герой. мав одну дружину — Роксану. «Лев Перський» — Кир, віддав своє серце єдиній жінці — Касандані. Так було і з Шах Джеганом. А Меджнун і Лейла? [219] Меджнун і Лейла — східні «Ромео й Джульєта», романтична пара закоханих. .. Таж єдиний Алах відає шляхи, якими проходить кохання в серцях смертельних… Нехай буде благословенна правиця його!