Наталена Королева - Предок

Підсвідомим рухом відсунув набік камінчик і діткнувся зломаного воску — Каталіниної печатки.

Розламав його, розкриваючи листа…

Поглянув на печатку з розломаним гербом і похитав головою:

— Так розбивають герб негідного члена роду, що зневажив родовий, почесний знак та вкрив його ганьбою…

І неначе вчув відповідь на слово Енріко де Кастро: Еспанія відповідає за примару «поетів із Романії»!

— «Може чернець-відступник, що не додержав своїх обітниць — міг так учинити. Але кастильський лицар — ні!»

Обережно взяв у руку шматочки воску. Зложив їх і відсунув у глиб стола.

Але по дорозі рука відчула камінчик. До нього прив’язаний дрібненький сувійчик. Розгорнув. Дрібні й чіткі фіорітури арабських літер шепотіли до нього:

— «Лицарю сумний! Не відаю болісти серця твого. Тільки знаю, що життя своє дам, щоб ту твою болість зменшити. Бажанням серця мого є бути тінню, що лягає у ніг твоїх. Чекаю коло лев’ячого фонтану. Хадіджа.»

— Хадіджа?!. Чи ж таки й справді життя замкнено в зачароване коло? Невже ж годі вирватись поза події, згадки й усе те, що стало традиціями, переказується в легендах, як факти, що вже раз сталися в житті роду?

Та ж прадавня маврська легенда, записана в анналах, в’яже ім’я Хадіджі-ґранадянки з постанням роду Лясерда! Відтіль відомо: тому не міг перший Лясерда — Альфонсо І [207] У старих родах, було звичаєм давати дітям здебільша те саме наймення — принаймні старшому синові. Тому в родинних анналах чи записах завжди за цим найменням стояла цифра: І, II, III, і т. д. , — первородний син короля Альфонса Х-го, внук Фердинанда ІІІ-го, Святого [208] Історичне. Альфонсо X, як повдовів, дійсно оженився з мавритянкою, донькою ґранадського еміра, яка була християнкою. І старший їхній син, Альфонсо, був першим Лясердою. /Попри поетичність, легенда цілковито неісторична — серед коханих жінок короля Альфонсо не було жодної мавританки чи мориски, а матір’ю першого ла Серди, не Альфонсо, а Фернанда, була третя дружина короля Альфонсо Х, Віоланта, інакше Йоланта Арагонська, принцеса Арагону та королева-консорт Кастилії, по матері — онука угорського короля Андраша Другого та племінниця святої Єлизавети Угорської. Фернанда не усунули від влади — він помер наглою смерю в молодому віці, а його синів відтіснив від трону дядько, дон Санчо. Боротьба між ними і ввійшла в історію під назмою «війни інфантів Ля Серда» / — Прим. упор. , стати королем кастильським, що його мати була мавритянка — донька ґранадського еміра і звалася — саме цим найменням: Хадіджа!

Щиро покохав її Альфонсо Х-ий — ель Сабіо, «Мудрець», як його називали, або: «Філософ». Покохав не тільки за красу, але й за те, що «до вершин духа» прямувала молода Хадіджа, відриваючись від усього, що могло щільніше прив'язати її до матеріяльних радостей. Вона також кохала короля-Філософа, але не згоджувалась стати йому за дружину [209] Мабуть тому, що не хотіла охреститися. . Та ж — повідає далі легенда, — «не прямування до верхів духа» стало перешкодою між ними, а «химерний знак», що мала Хадіджа-ґранадянка на тілі і якого стидалась до божевілля…

Була це темна, невелика плямка, вкрита густо твердим волоссям, що його не можна було нічим вивести. Ніби було це «попередження» — каже стародавня легенда — «що хто ангелом хоче бути без помочі Божої, може легко впасти аж до стану нерозумної тварини, вкритої шерстю [210] Так передає леґенда й родинні аннали. .

Але не витривала Хадіджа-красуня і, кінець-кінцем, стала таки дружиною Альфонса Х-го.

Народився їм перший син — із тим же знаком що був у Хадіджі — як і всі пізніші в його роді [211] Цікаво, що й авторка цих рядків, має також цей «знак» на правій стороні коло підборіддя. За молоді роки робив він їй прикрості — не гірш, як тій Хадіджі! .

Мав його на грудях.

«Ля серда» — назвала жартобливо той знак кастильська ґрандеца [212] Ґранд — магнат, ґрандеца — магнатський круг, вища шляхта. . І не схотіла принята за короля «сина мавритянки», ще й відміченого «знаком звір’я».

Дарма, що всі його признали за «справжнього чи «законного» королівського сина: ель Деречо».

Карльос меланхолійно діткнувся рукою свого лівого рамена, немов би хотів пересвідчитись, що є там той остережливий родовий знак. І подумав:

— Тож не впади до стану нерозумної тварини, що не панує над своїми пристрастями й волею!.. Будь людиною!

Ще раз погладив пестливим поглядом підпис, зроблений твердою рукою: розбірно і ясно. Не було ні лукавства, ні підрібки.