Ярослава Дегтяренко - Олеся. Між коханням та честю

Несподівано Ганнусю охопила така слабкість, що нестримно схотілося лягти. Вона ледь дошкандибала до ліжка, яке стояло одразу в кутку за піччю. «Чого це мені останнім часом постійно зле? Ледь ноги волочу! Це від спеки! Господи, хоч би дощ пішов, щоб було чим дихати!» – думала Ганнуся, прилігши скраєчку.

Її думки знову повернулися до брата – наче й нещодавно бачилися, а здається, що так давно! Завжди веселий і жартівливий Лесь став такий журний, як молодий явір, чиє зелене листя серед весни побила неочікувана заморозь. « Та нема древа, ряснішого за явора, та нема роду, ріднішого за братика , – згадалися їй рядки з пісні. – Бідолашний мій брат! Занапастить він себе тугою за тією Олесею. А вона мов крижинка – ні тепла, ні привітності! І як Лесик міг таку покохати! Дивно: мій Демко лагідний і щирий, а його сестра – мов Лідниця [13] Одна з дочок давньоукраїнської богині Мари, зображувалася у вигляді обледенілої жінки з крижинками замість очей. !» – досадливо роздумувала Ганнуся, згадавши нещодавні гостини в Олесі.

Поїздку затіяв Демко. Він дуже сумував за Олесею, тому переступив через ненависть до Висоцького. Звичайно, із собою він прихопив дружину та Левуся, який теж сумував за коханою сестрою. Але візит залишив неприємні спогади, бо Олеся зустріла невістку холодно. Насправді Ганнуся, до пуття не маючи життєвого досвіду, не зрозуміла, як боляче зовиці було її бачити. Дивлячись на невістку, Олеся бачила Леся. І, щоб не видати болю та журби від навіки втраченого кохання, бідолаха поводилася холодно й відчужено. Єдиний, хто зрозумів Олесю, це Демко. Але він нічого не міг удіяти – сестра сама вибрала таке життя.

Несподівано у дворі почувся галас та веселий виск, і Ганнуся зрозуміла: це йдуть родичі чоловіка. Дійсно, у хату вбігла Люба, Фрузина падчерка, тримаючи на руках Миколу. За нею галопом ускочив Левко. Голосно вигукнувши: «А ми перші!», Люба важко плюхнулася на лавку, всадивши Миколу собі на коліна.

Але хлопчик, якому нещодавно виповнився рік, заволав на все горло, вимагаючи відпустити його. Люба обережно поставила Миколу на ніжки, і малюк, кумедно викидаючи колінця, квапливо подріботів до Ганнусі, яка підвелася назустріч гостям та підхопила його на руки. Але від цього руху так запаморочилося в голові, що Ганнуся мимоволі сіла на ліжко.

У цей момент до хати увійшла Фрузя, і Микола, вирвавшись із рук Ганнусі, побіг їй назустріч, щось радісно белькочучи.

– Марічка з тіткою поїхали до Суботова провідати Виговську, а потім заїдуть до тебе. А нам удома нудно, тому й прийшли! Як ти тут сама живеш? Коли Демко повернеться? – замість привітання запитувала Фрузя.

Ганнуся нахмурилася, згадавши нещасну бранку. Попервах Хмельниченко ретельно охороняв Олену, нікого до неї не пускаючи. Але Марія з Оленою довідались, що Виговська дуже бідує в Суботові. Ні, голодом її не морили, але бідолаха була позбавлена найнеобхідніших для жінки речей. До того ж від неї відлучили всіх вірних челядників. Тому одного дня ці дві нерозлучні родички пішли до Юрася та зажадали від нього дозволу відвідати бранку. Звичайно, що юний гетьман строго заборонив. Але Олена так накинулася на нього з докорами, що Юрась швидко зволів поступитися. Відтоді обидві відвідували свою подружку, коли заманеться.

– Та в мене все добре! А Демко має повернутися завтра, – мовила Ганнуся.

– Затишно в тебе так! І чистенько! – похвалила Фрузя й розсілася на лавці, охайно розправивши ошатну спідницю.

– Хочете киселю? – запропонувала Ганнуся. – Уранці готувала! Або квасу?

– Мені, мені киселю! – одразу заволав Левко. – У тебе кисіль смачніший за мамин!

Ганнуся підвелася, зробила крок, але несподівано стеля підступно вчинила кульбіт, а в очах потемніло. І вона неодмінно б упала, якби до неї не підскочив Левко й не підхопив. Для нього це виявилося неважко, бо для своїх тринадцяти років хлопчик був рослий і сильний, а Ганнуся – субтильна.

– Господи Боже! – злякалася Фрузя. – Що це з нею?

– Не знаю! Ой, вона знепритомніла! – заволав Левко, злякавшись дужче за сестру.

– Клади її на ліжко! – скомандувала Фрузя. – Матір Божа! І що ж тепер робити?! Як її до тями привести?

Левко обережно вклав Ганнусю на ліжко, а Фрузя з Любою тупцювали поруч. Навіть крихітка Микола теж підійшов і стурбовано поглянув на Ганнусю, немов зрозумів, що цій красивій тіточці зле. Поміркувавши, Левко легенько ляснув Ганнусю по щоці. Але вона не зреагувала. Тоді він ляснув ще й ще, щоразу ляскаючи дужче.