Ярослава Дегтяренко - Олеся. Між коханням та честю

Козацьким полковникам теж ніхто не завадив порадитися між собою. Усі вони, як один, не бажали перебувати у московській неволі, але умови поляків були неприйнятними. Це з одного боку. А з другого, усі полковники розуміли, що потрапили в неабияку халепу: у разі їхньої відмови поляки укладуть з Шереметєвим мир, і доведений до відчаю воєвода погодиться на всі їхні умови. І тоді Україна або повернеться до Польщі на ще гірших умовах, ніж пропонують зараз, або цар Олексій почне мститися та піде на Україну війною зі сходу, поляки – із заходу, а татари – з півдня. Бо недаремно ж Дорошенко розповідав, що Газі ручався за цей альянс і погрожував мститися у разі його зриву!

До того ж з коша прийшла звістка, що Юрась, мабуть, під тиском Лісницького, вже написав Шереметєву листа, яким повідомляв, що «… Так забажалося Богу всемогутньому, у руці котрого уся влада над світом, і Військо наше Запорозьке одностайним голосом воліє зостатися при його милості королеві польськім, своєму природному панові. Про це милості твоїй повідомляємо, щоб жодної надії на Військо Запорозьке не мав ». При цьому Юрась ще і єхидно підписав листа: « Боярину і воєводі, і наміснику бєлозерському Василеві Борисовичу Шереметєву, панові та улюбленому приятелеві нашому доброго здоров’я от Господа Бога бажаємо ». Підписав, наче в обличчя плюнув, враховуючи зміст!

Це був остаточний та безповоротний кінець усього, і полковникам не залишалося нічого іншого, як погодитися на всі умови поляків. Тому 7 жовтня були складені нові пункти альянсу на основі угоди, затвердженої сеймом у травні 1659 року, до яких додали нові.

Віднині Військо Запорозьке зрікається царя Олексія і більше ніколи не має права шукати його протекції чи будь-якої іншої, бо навіки віддається в розпорядження польського короля.

Окремим пунктом вирішили долю Цицюри. Зауважувалося, що хоча Тиміш образив короля і Річ Посполиту, повставши разом із задніпровськими військами проти свого пана, але, на прохання гетьмана запорозького, його прощають, якщо він залишить Шереметєва. А всім козакам, які були з ним, теж дароване прощення та збереження їхніх вільностей.

Полкам Ніжинському, Стародубському та Чернігівському наказувалося залишити Долгорукова в Литві та приєднатися до війська Чарнецького і Сапеги-старшого. А якщо це неможливо, то повернутися до Війська Запорозького.

Були враховані й інтереси Кримського ханства – прикордонні татарські міста і весь Крим не зазнаватимуть ніяких нападів від Війська Запорозького. І таке мирне сусідство триватиме доти, доки триватиме дружба між Річчю Посполитою, гетьманом Війська та Кримом.

Уважили й Виговського – окремим пунктом вписали, що Олена Виговська має бути повернена своєму чоловікові [42] Разом з Виговською свободу також отримувала дружина Груші, колишнього генерального писаря. .

Також Хмельниченко був зобов’язаний після завершення цієї війни розмістити військо Любомирського на зимовий постій в Україні та скликати козацьку раду, яка має затвердити нову угоду.

Із цією звісткою до Хмельниченка відправили Дорошенка. І того ж дня, пізно ввечері, Юрась прибув зі своїм почтом до польського табору під Чуднів, де його зустрів та прийняв у себе Любомирський.

Єжи уважно роздивлявся цього дев’ятнадцятирічного хлопчину, якого доля та ім’я батька поставили на чолі грізного Війська Запорозького. Невисокий і чорнявий, зграбний, ввічливий, зі стриманими манерами Юрась тримався тихо і трохи невпевнено. «Matko Boża! У ньому ж немає ані якихось здібностей, ані вогника, який властивий молодим хлопцям, ані хитрощів та заповзятливості! Бідолашні козаки! Він же нічого до пуття не може та не знає як в силу свого віку, так і природних здібностей, – обурено думав Єжи, дивуючись своєму обуренню. – Він більше годиться до молитов та монастирського життя, ніж до шаблі та рушниці!» Втім, Єжи гостинно прийняв Юрася, розмістивши на ніч у своєму наметі.

Наступного дня, 8 жовтня, новоявлені союзники урочисто склали взаємну присягу. Спочатку присягнули обидва гетьмани, потім Юрій, після чого до козацького коша поїхали Вишневецький та Шомовський привести до присяги просте козацтво.

Лише чотири українці демонстративно відмовилися і від присяги, і від підпису нової угоди – Іван Богун, Остап Гоголь, Михайло Зеленський та Тимофій Носач. Очевидно, цих чотирьох давніх соратників гетьмана Богдана останні події багато чого навчили, якщо вони хоч так висловили спротив угоді, яка остаточно ставила хрест на незалежності їхньої Батьківщини.