Ярослава Дегтяренко - Олеся. Між коханням та честю

О, яка химерна ця доля! Зять з тестем і помислити не могли, що мине всього лише шість років, і Петра проголосять гетьманом. І ніколи Україна не матиме такого вперто відданого їй гетьмана, як Петро Дорошенко.

– Отож! Тому не суди інших, коли в самого кишка тоненька, – повчально мовив Павло. – Як опинишся в таборі поляків, то пам’ятай одне: найголовніший твій спільник – це калга. Лише він здатний якось вплинути на поляків, бо хан зацікавлений у союзі з Україною та послабленні Московії.

– Як свідчить досвід, покійний брат нинішнього хана волів стригти й Україну, й Польщу, мов овець, – похмуро мовив Петро, згадавши, як часто покійний хан Іслям Ґерай втручався у перемовини між Польщею та Україною, прагнучи не допустити посилення жодної зі сторін. – Саме через двоєдушність покійного хана Хмельницький мусив зв’язатися з Московією.

– Що поробиш! Мій дядько робив для України все, що міг. І будь обережним, Петрусю, – попросив Павло. – Фрузя дуже тебе кохає, бережи себе заради неї. Помагай тобі Бог!

З цим напуттям Петро вирушив до поляків. З юних літ він перебував при покійному Хмельницькому, багато чого навчився в нього, допоки сам не став полковником. Утім, його батько подбав і про хорошу освіту для синів, тому Петрові нічого було хвилюватися за манери. Майже перед самим польським табором Петро зняв шкіряну кирею [41] Додатковий верхній чоловічий одяг з каптуром або відлогою, по суті – широка накидка-плащ, яку вдягали поверх кожуха чи шуби для додаткового захисту від негоди або вітру. , яку вдягнув, щоб не забрьохатися багнюкою, і нишком оглянув себе – чи чистий одяг, чи добре сидить? Усе ж таки він представляє гетьмана Війська Запорозького по обидва боки Дніпра, тож мусить мати блискучий вигляд. Петро навмисно вбрався в найкращі шати, які захопив з собою і які, на щастя, не встигли вкрасти поляки, – темно-червоний жупан з дрібним срібним візерунком та кунтуш кольору королівського пурпуру з коміром з хутра чорної лисиці. І мимоволі згадав дружину – це Фрузя подарувала йому цей кунтуш. «Хочу, щоб ти в мене був найошатніший!» – сказала вона тоді. А її очі були млосними від кохання. І Петра охопила туга за дружиною. Але відкинув почуття, бо на нього чекала важлива справа.

Петра прийняв Любомирський, оскільки Потоцький досі хворів. Єжи мав не такий солідний вигляд, як Дорошенко. По-перше, він був у літах, а Петро – у зеніті молодості. По-друге, зайнятий боями Єжи не завжди встигав причепуритися, і квітучий та ошатний козацький посланець викликав у нього, шляхетного магната, цілком зрозуміле роздратування. Навіть Газі Ґерай, якого теж запросили на ці перемовини, мав кращий вигляд. Воно й не дивно, Газі – дитя степів – почувався в польових умовах мов риба у воді. Та й був практично однолітком Дорошенка.

Мабуть, через ці обставини Любомирський прийняв Дорошенка холодно та гонорово. Дорікав зрадливістю, не зважаючи на виправдання Петра, що гетьман Хмельницький явився не воювати з поляками, а напоумити полковника Цицюру покинути Шереметєва. Саме тому юний гетьман щиро дивується нападам польської армії, коли помисли його чисті та дружні. Але врешті-решт Петрові набридла пиха Любомирського, тому він гордовито мовив:

– Краще прийміть нас, пане гетьмане, як годиться приймати рівних собі. Бо якщо й надалі воюватимете з нами, то муситимемо задіяти свої рушниці та гострі шаблі. А відчай та наша честь, потоптана вами, нададуть нам неабиякої відваги!

– Ви мені погрожуєте, пане Дорошенко? – прошипів Любомирський.

– Хіба в моїй руці є зброя? – білозубо усміхнувшись, запитав Петро. – Але ваша зарозумілість породжує бажання захищатися – з нашої козацької зброї може вилетіти такий вогонь, який перетворить на дим усі ваші надії на перемогу.

– Ви мусите примиритися з козаками, – утрутився в розмову Газі. – Не варто вам, полякам, дражнити цих бджіл – занадто болючими та гострими бувають їхні жала. Краще отримуйте з них солодкий мед!

Петро нишком з вдячністю зиркнув на Газі. Але той і оком не зморгнув, а сидів з ще більш гоноровим виглядом, ніж Любомирський.

– Найвигідніше зараз, – продовжив Газі, – це, з’єднавшись з козаками, на славу пригостити москалів, цих непроханих гостей. Лише тоді з волі Аллаха (преславний він і величний) ваше військо здобуде перемогу.

Єжи скривився, бо ці слова припали йому не до смаку. Він розумів, що примирення з Україною – найкращий наслідок цієї війни, з усіх боків вигідний для Польщі. До того ж Газі докладе всіх зусиль, щоб це замирення відбулося. Але на яких умовах? На тих, які вигідні Польщі? Чи Газі втрутиться й захистить інтереси України? Адже недаремно цей сучий син Виговський так завзято листувався з ханом! Може, вони вже домовилися вдарити Польщу в спину!