Ярослава Дегтяренко - Олеся. Між коханням та честю

Зрозумівши задум поляків, московити впереміш із козаками повалили до гаті, кваплячись перетнути Ібр. Але величезний обоз зіграв злий жарт – важкі вози, які проїхали попереду, перетворили й без того багнистий ґрунт на непрохідне болото, тому «хвіст» армії Шереметєва просто застряг. І коли наблизилася польська піхота, люди відчайдушно кинулися захищатися. Ту артилерію, яку встигли перевезти через Ібр, москвини встановили на підвищенні протилежного берега та відкрили вогонь, чим примусили польську піхоту відступити. Але поляки теж підтягнули свої гармати й теж почали обстріл. Під цим пекельним перехресним вогнем, у диму, москвини та козаки, відбиваючись від поляків, почали переправлятися на інший берег річки, кинувши на переправі приблизно п’ятсот возів з різним добром та харчами. І одразу ж польська військова челядь упереміш з солдатами-піхотинцями кинулася оббирати цей обоз. А коли підійшли польські драгуни, то теж не втрималися і самозабутньо кинулися грабувати.

Марно гетьмани намагалися стримати своїх людей – солдати, зубожівши у війні зі шведами, бажали поправити своє матеріальне становище. Тим паче, що обидва гетьмани у промовах перед цим боєм обіцяли їм славу та багатство разом з поверненням родючої української землі. Тож Потоцькому з Любомирським залишалося лише спостерігати за цим мародерством, досадуючи, що якби кіннота підійшла на пів години раніше, то вони розбили б Шереметєва вже сьогодні.

Шереметєв зупинив своє військо в полі на відстані рушничного пострілу від переправи. Поміркувавши, воєвода наказав окопатися, розуміючи, що його виснажене та пошарпане військо нездатне продовжити шлях. Втрати воєводи були значними – дві тисячі вбитих, безліч поранених, сім важких гармат, обоз з припасами та амуніцією. На землю вже спускався вечір, холодний і сирий. Полив крижаний дощ зі шквальним вітром, немов сама природа хотіла змести з лиця землі його табір. Подітися було нікуди – довелося ночувати в полі. Наступного ранку Шереметєв тихо знявся та пішов до Чуднова.

Польське військо провело ніч ще гірше – у вояків з собою не було ані наметів, ані харчів. Однак на ранок змерзлі до кісток поляки вперто кинулися в погоню.

Ворога поляки наздогнали лише під Чудновом – військо Шереметєва переправилося через річку Тетерів та влаштовувалося табором. Лише останні полки в бойовому марші обходили місто зліва. У самому місті став якийсь полк під зеленим стягом. І Потоцький з Любомирським вирішили, що Шереметєв збирається захищати місто, що було відвертим божевіллям – Чуднів оточував слабкий частокіл, і лише вся його армія могла б захистити місто. А от на північний захід від міста стояв невеликий замок. Але порожній.

– Дивно, чому Шереметєв не зайняв замок? – здивовано пробурмотів Любомирський. – Адже він дав би йому перевагу. Он які стрімкі схили з трьох боків! Та й сам замок цілком надійний у разі облоги.

– Гадаю, Шереметєв побоюється потрапити в пастку на марші, як учора. Насправді це було б розумно, якби він пішов зараз або через день. Насправді йому було б вигідно охопити своїм табором замок з містом і стати на обох берегах річки. Але quos Jupiter vult perdere hos prius dementat [33] Кого Юпітер хоче згубити, того спершу позбавляє розуму ( лат. ). – воєвода скоїв велику дурість! – задоволено мовив Потоцький.

– Від його дурості вчора неабияк постраждала наша армія, – сухо мовив Єжи.

– Газі Ґерай так і не пояснив вам, чому вчора не брав участі в боях? – похмуро поцікавився Потоцький.

– Ні! І навряд чи пояснить! Немає гіршого союзника, ніж ці бусурмани! – роздратовано мовив Любомирський. – О Господи! Він збожеволів! Наказав підпалити місто!

Дійсно, Чуднів запалав: то тут, то там над дахами будинків здіймалися густі клуби чорно-білого диму, розсічені червоним полум’ям. Проте до міста все ж увірвалися військові слуги мародерствувати. Вони то й виявили, що в міських льохах повно-повнісінько збіжжя – його польській армії вистачило аж на три тижні. Тоді Потоцький поквапився наказати зайняти замок, поки Шереметєв і його не спалив. З узвишшя замку було видно весь табір воєводи, мов на долоні. І звідси було зручно обстрілювати ворога. Польська армія стала на південь і південний захід від замку, за гарматний постріл від табору Шереметєва, люди якого квапливо зводили вали.

Василь дуже прорахувався, ставши під Чудновом – поляки та татари взяли його в щільну облогу. До того ж удень і вночі лили такі сильні та крижані дощі, немов саме небо, прогнівавшись, хотіло знищити землю. Люди та коні цілодобово стояли ледь не по коліно в багнюці, страждаючи від крижаної мокроти. Невдовзі в таборі Шереметєва розпочався голод, бо навіть по дрова треба було пробиватися зі страшним боєм.