Ярослава Дегтяренко - Олеся. Між коханням та честю

Після цього татари так ретельно стерегли всі шляхи навколо Любара, що й дикий звір би не прошмигнув. А ще люто нападали на москвинів та козаків, ледь вони виходили з табору по дрова чи сіно. У московсько-козацькій армії почався падіж коней, бо для них не вистачало корму. Харчів для людей, запасів пороху та куль було поки що достатньо. Проте деякі козаки, зрозумівши безнадійність цього походу, почали невеличкими загонами тікати зі свого коша або додому, або до поляків.

Врешті-решт татари випалили сіно та гаї навколо табору Шереметєва. І тоді воєвода вирішив відступити до Чуднова – можливо, туди, нарешті, прийде Юрась! Відступ Василь призначив на 16 вересня.

На світанку цього дня полив сильний дощ. Проте москвини та козаки, ще затемна зрівнявши вал з тилу свого табору, все одно почали відступ, утворивши пересувне укріплення з шістнадцяти рядів возів, збитих ланцюгами [30] Таке пересувне укріплення називалося «вагенбург» та використовувалося у XV—XVIII ст. За свідченнями давньоримського історика Амміана Марцелліна, уперше вагенбург застосували готи в IV ст. . Для захисту від куль на вози наси́пали землю та поставили легкі гармати. Між рядами возів розмістилася кіннота та піхота. А попереду пішов загін, який мав прорубати широку просіку через ліс, щоб увесь громіздкий табір міг пройти, не роз’єднуючись. Втім, на чолі вагенбургу Шереметєв розмістив свою армію, наказавши козакам іти позаду. Він розумів, що його відступ рано чи пізно виявить ворог та пуститься в погоню, – тож нехай козачки підставляють свої боки!

Але Господь дійсно зрікся Шереметєва – ще 13 вересня один вихрещений єврей, переметнувшись на бік поляків, розповів гетьманам про плани воєводи. Потоцький з Любомирським пильно стежили за кожним рухом навколо московського табору. І ледь Шереметєв вирушив, як частина війська на чолі з Потоцьким поскакала вперед в обхід, щоб перестріти воєводу на шляху до Чуднова. А Любомирський мав атакувати козаків з тилу.

Армія Любомирського наздогнала Шереметєва вже біля лісу. Поза вагенбургом для охорони перебувало декілька козацьких кінних та піших сотень. За ними наглядали два полки московської кінноти – вочевидь, Шеремета не полишала недовіра до козаків.

Проти московської кінноти Любомирський кинув у бій крилатих гусарів [31] Елітна польська кавалерія XVI—XVIII ст. Загони зі специфічною тактикою, озброєнням, комплектуванням і легко впізнаваними атрибутами – крилами, що кріпилися за спиною вершника, дуже довгими піками з прапорцями та звіриними шкурами. Основне призначення – пробивання рядів супротивника піками під час потужної лобової атаки. . Спершу москвини намагалися перестріляти з рушниць гусарські хоругви, які набирали розгін для атаки. Але стрільба припинилася, коли пролунала команда «Złóżcie kopie!» [32] «Піки до бою!» ( пол .) , і гусарія, виставивши вперед довжелезні піки, перейшла з галопу в кар’єр. Під важкими кінськими копитами загуділа земля, вітер засвистів у гусарських крилах, і москвини кинулися тікати. Та так баско, що потовкли піхоту, яка стояла позаду них. Гусари гналися за москвинами до самого вагенбургу, розтоптали і перебили піхотинців, захопивши три бойові стяги. Втім, козаки з пересувного табору відкрили сильну стрільбу, і гусари мусили відступити.

Ця атака дозволила відрізати охорону від табору – майже вісім козацьких сотень мусили сховатися в лісі. Звідти козаки відкрили вогонь по війську Любомирського, коли воно проходило повз. Але польські драгуни спішилися та в парі з піхотою атакували козаків, убивши майже всіх. Лише небагатьом удалося втекти.

Опівдні Шереметєв зупинив свій табір на рівнині неподалік берега болотистої річки Ібр – перепочити та збудувати гать для переправи. За річкою відкривався шлях до рятівного Чуднова. Василеві, звичайно, доносили, що за ним женеться польська армія. Але коли з усіх боків по табору вдарили поляки та татари, це, однак, стало для нього несподіванкою.

Проте атака захлинулася, бо з возів загуркотіли гармати. Коли перші ядра та кулі проклали собі кривавий шлях у рядах союзників, татари, не маючи ані вогнепальної зброї, ані бажання безглуздо загинути, втекли. Поляки ж, залишившись у самоті, нічого не могли вдіяти і мусили відступити. Польським військом одразу поповзла чутка, що Шереметєв дав Газі хабара!

А Шереметєв, відбившись, квапливо рушив армію до Ібра. І рухався так швидко, що польські піхота та артилерія не встигли його зупинити. Лише коли половина війська Шереметєва переправилася через Ібр, то наспіла польська армія. Потоцький з Любомирським негайно відправили кінноту вздовж берега річки в обидва боки шукати іншу переправу, а піхоту кинули на ворога.