Ярослава Дегтяренко - Олеся. Між коханням та честю

Врешті-решт Шеремет, утомившись чекати Юрася, 8 серпня рушив у похід разом зі своїм військом та задніпровськими полками. Але довго ухилятися від походу Хмельниченко теж не міг, тому наприкінці серпня неквапно рушив на Бердичів Гончарським шляхом [14] Гончарський шлях, або урочище Гончариха – місцевість на півдні Житомирщини, поміж річками Південний Буг і Прип’ять. , щоб біля Слободища з’єднатися з армією Шереметєва, який пішов через Котельню.

Марічка, Ганнуся та Фрузя сумно попрощалися з коханими чоловіками. Особливо тоскно та гірко на душі було у Марії – вона отримала від Висоцького листа, яким він від свого імені та від імені Олесі твердо відмовився миритися. «Після твоїх фортелів ми не вважаємо можливим підтримувати з тобою родинний зв’язок, – писав Михайло. – Кажуть люди, що по дочці й зять милий, але ти завдала нам з Олесею тяжкого приниження, намагаючись розсварити нас. Вибачай, пані, але ми з тобою знатися не хочемо!»

Звичайно, що Марічка приховала від чоловіка та дітей цього принизливого листа. «Боже, віддай йому по справах його!» – гірко думала сердешна мати, розуміючи, що через Висоцького остаточно втратила доньку.

Серпневого полудня Львів плавився під палючим сонцем. Місту личила спека – здавалося, моцні фортечні стіни, дахи будинків та костелів, густі ліси навколо теж випромінюють світло, мов дорогоцінна перлина, яку Господь знеобачка впустив з небес у прекрасну українську Галичину, багатий край, який загарбали поляки. Саме до Львова король Ян II Казимир Ваза тимчасово перевів свій двір, бо у Варшаві лютувала чума.

Спека не заважала жвавому життю на площі Ринок – у серці Львова. Торгівля кипіла тут, мов кров у жилах палкого молодика, вирувала в численних крамничках, які тулилися до величної ратуші з усіх боків. Містяни, придворні, шляхта шпарко ходили від крамнички до крамнички, з цікавістю розглядали товар, вибирали та хвацько торгувалися, раділи, веселилися.

Лише одна людина, проїжджаючи Ринком, похмуро дивилася на це свято життя – Іван Виговський, колишній гетьман Війська Запорозького, а нині воєвода київський та барський староста. А з чого Іванові було радіти? На милій Батьківщині його вважали ворогом, якого не кляв тільки лінивий, а в Польщі – чужинцем і відступником, колишнім ватажком козаків-хлопів, як шляхта презирливо називала тих, хто вправно бив її з 1648 року. Але найбільше краяла Іванові серце розлука з дружиною – уже скоро сплине рік, як він покинув її у Чигирині. «Чи побачу я колись мою Оленку, чи ні?» – сумно думав Іван, під’їжджаючи до будинку католицького архієпископа [15] Палац латинських архієпископів (арцибіскупів) – будинок № 9 на площі Ринок у Львові. У XVII ст. це була одна з найліпших кам’яниць міста, де зазвичай зупинялися польські королі під час візитів. Яна Тарновського, де оселився король.

Ян-Казимир нарешті запросив Івана до себе на аудієнцію – до цього король та ексгетьман лише жваво листувалися. І зараз Ян з нетерпінням чекав на Виговського, тому обережно виглядав у вікно, яке виходило на площу. У пишно вбраній кімнаті будинку архієпископа зібралася вся магнатська верхівка Корони Польської та Великого князівства Литовського.

У липні сейм ухвалив розпочати війну з Московією, і всі магнати з’їхалися до Львова на військову раду. Усе це високочоле панство надихав союз з Кримським ханством, влаштований лише завдяки дипломатії Виговського. Ще 10 серпня до Луцька приїхав його посол з повідомленням, що калга-султан [16] Перший посадовець після хана та його наступник. Також головнокомандувач армії, якщо хан особисто її не очолював. Резиденцією калги був Ак Месджит (або Ак-Мечеть, нині Сімферополь). Титул «султан» додавався до імені всіх членів династії Ґераїв, які ніколи не посідали трон. Газі Ґерай [17] Газі Ґерай (1621 – після 1666 рр.) – племінник хана Мехмеда IV Ґерая. Калга у 1651—1666 рр. з сорока тисячами татар уже став табором під Вишневцем, тож королівській армії слід не баритися.

А в польському війську вибухнув бунт [18] Такі бунти мали назву «конфедерації» – об’єднання військових проти уряду для задоволення своїх вимог. У ті часи конфедерації постійно виникали в польському війську та мали катастрофічні наслідки для Речі Посполитої. Далі в тексті під словом «конфедерація» матимуться на увазі бунти через невиплату жалування. ! Вояки вже давно не отримували платні, бо грошей в казні не було. Як і завжди! Ян-Казимир намагався вгамувати вояків, пообіцявши винагороду після походу. Але йому ніхто не повірив. Тоді воєначальники мусили розрахуватися з солдатами з власної кишені, інакше армія розійшлася б.