Пауло Коельйо - Шпигунка

Я думаю, моя кохана Мата Харі, що саме це й було вашою помилкою. Після багатьох років на крижаній скелі ви повністю зневірилися в коханні й вирішили поставити його собі на службу. Кохання не підкоряється нікому й зраджує тих, хто намагається розгадати його загадку.

Сьогодні ви ув’язнена французьким народом і, щойно зійде сонце, станете вільною. Вашим обвинувачам доведеться докладати щоразу більших зусиль, аби виправдати вашу смерть, і зрештою все повернеться до них. Греки мають гарне слово, сповнене суперечливих значень, — метаноя. Інколи воно означає жаль, каяття, визнання гріхів, обіцянку не повторювати колишніх помилок.

Інколи ж воно означає йти в невідоме, зустрічатися з ним віч-на-віч, не маючи ні спогадів, ні пам’яті, не розуміючи, яким буде наступний крок. На нас тисне наше життя, наше минуле, закони, які ми вважаємо справедливими або ж помилковими, і раптом усе змінюється. Ми безстрашно йдемо вулицями й вітаємося із сусідами, які лише за мить ними вже не є, вони встановили паркани й дроти так, щоб ми більше не бачили речі, як раніше. Так буде зі мною, з німцями, але особливо з тими, хто вирішив, що легше відправити на смерть невинну людину, ніж визнавати власні помилки.

Дуже шкода, що сьогоднішні події такі самі, як і вчора, те саме відбуватиметься й завтра. Так буде до кінця днів або ж того часу, коли люди нарешті зрозуміють, що вони — не тільки те, що думають, а й те, що відчувають. Тіло легко втомлюється, однак дух завжди вільний, і він допоможе одного дня розірвати це замкнене коло однакових помилок у кожному поколінні. Хай думки завжди залишаються тими самими, та існує дещо сильніше за них… І це називається коханням.

Саме тому, коли ми по-справжньому кохаємо, то краще пізнаємо не тільки інших, а й себе. Нам уже не потрібні слова, документи, протоколи, свідчення, звинувачення й захист. Нам потрібно лише те, про що говорив Еклезіаст:

На місці справедливості була безбожність, на місці праведності була ще більша безбожність. Але Господь судитиме всіх, праведних і грішних, Господь судитиме обох, бо є свій термін будь-якої справи і події.

Нехай так і буде! Іди з Богом, моя кохана!

Дев’ятнадцятого жовтня, за чотири дні після страти Мата Харі, її головного обвинувача — інспектора Леду — звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини й заарештували. Хоч він і доводив свою невинуватість, його наполегливо допитували про послуги французькій контррозвідці. Урядова цензура, запроваджена під час конфлікту, завадила цьому факту потрапити до газет. На свій захист Леду казав, що інформацію навмисне поширили вороги:

— Це не моя провина, що моя робота вплутала мене в інтриги, коли німці збирали необхідні для вторгнення дані.

1919 року, за рік після закінчення війни, Леду звільнили, але репутація подвійного агента супроводжувала його до смерті.

Мата Харі поховали в неглибокій могилі, яку так ніколи й не знайшли. За звичаями того часу, її голову відрізали й передали представникам уряду. Вона була в анатомічному музеї на вулиці Сент-Пер у Парижі багато років, аж до дня свого зникнення. Однак ніхто точно не знає, коли саме це сталося. Наглядачі музею помітили зникнення лише 2000 року, проте голову Мата Харі, напевно, вкрадено набагато раніше.

1947 року прокурор Андре Марне, котрого на той момент публічно викрили як одного з юристів, що обґрунтував процес виселення «квапливо натуралізованих» [8] Євреїв. у 1940 році, і який ніс велику відповідальність за смертельний вирок тій, яку назвав «Саломеєю сучасності, чиєю єдиною метою було принести німцям голови наших солдатів», розповів по секрету журналістові й письменникові Полю Гімару, що весь процес засновувався на припущеннях та екстраполяції. Підсумував він усе фразою:

«Між нами, тих доказів, які ми мали, було недостатньо навіть для того, щоби покарати кота».

Хоча всі факти, викладені в цій книжці, загальновідомі, мені знадобилося створити деякі діалоги, об’єднати деякі місця дії, змінити порядок певних подій і видалити все, що здалося невідповідним сюжету. Ця книжка жодним чином не має на меті стати біографією Марґарети Зелле.

Тому, хто хоче дізнатися більше про Мата Харі, я пропоную чудові книжки Pat Shipman Femme fatal: Love, Lies, and the Unknown Life of Mata Hari (Harper Collins, 2007); Philip Collas, Mata Hari, Sa veritable histoire (Plon: Paris 2003). Коллас — це правнук доктор П’єра Бушардона, одного з героїв книжки, тож він мав доступ до неопублікованих матеріалів. Frédéric Guelton, «Le dossier Mata Hari», Revue historique des armées, n. 247 (2007); Russell Warren Howe, Mournful fate of Mata Hari, the spy who wasn’t guilty, Smithsonian Institution, ref. 4224553 — також серед багатьох інших статей, які я прочитав для підготовки книжки.