Пауло Коельйо - Шпигунка

Хто я, щоб вас засуджувати? Але відтоді я також вирішив укласти подібний альбом про вас, хоча ніколи не робив нічого такого для інших клієнтів. Оскільки ваша справа цікавить усю Францію, то новин про страшну шпигунку, засуджену до смерті, просто безліч. Однак, на відміну від справи Дрейфуса, не було жодної петиції чи багатолюдної маніфестації на захист вашого життя.

Альбом лежить поруч зі мною, розгорнутий на сторінці з детальною газетною статтею про події наступного дня після винесення вироку. У ній я знайшов лише одну помилку — щодо вашої національності.

Ігноруючи той факт, що її справу вже розглядав Третій військовий суд, або вдаючи, що її це не цікавить, оскільки вважає себе вищою за добро і зло, російська шпигунка Мата Харі, яка завжди була обізнана з кроками французької розвідувальної служби, вирушила до Міністерства закордонних справ за дозволом поїхати на фронт для зустрічі з коханцем, який дістав тяжке поранення очей, але все одно мусив воювати. Своїм місцем призначення вона назвала місто Верден. Таким чином жінка маскувалася, намагаючись продемонструвати, що їй абсолютно нічого не відомо про ситуацію на Східному фронті. Їй повідомили, що потрібні документи ще не готові, але цим питанням займається сам міністр.

Наказ про арешт видали одразу після слухання, закритого для журналістів. Подробиці цього процесу повідомлять публіці тільки по завершенні судового розгляду.

Військовий міністр уже видав і надіслав ордер на арешт — на три дні раніше за військового коменданта Парижа (повідомлення 3455 — SCR 10), однак необхідно було зачекати на формулювання звинувачення, а вже тоді арештовувати.

Група з п’яти осіб на чолі і прокурором Третього військового суду одразу ж попрямувала до кімнати № 131 у готелі «Єлисейський палац», де вони побачили підозрювану в шовковому вбранні за питтям ранкової кави. Коли її запитали, чому вона це робила, жінка відповіла, що мусила рано-вранці піти до Міністерства закордонних справ, тож на той момент була дуже голодною.

Підозрювану попросили вдягтися, а тим часом обшукали апартаменти й знайшли безліч матеріалів, переважно одяг і жіночі прикраси. Там же знайшли дозвіл на подорож до Віттеля й дозвіл на роботу за винагороду на французькій території від 13 грудня 1915 року.

Заявивши, що все це виглядає як непорозуміння, вона наполягла, щоби склали детальний перелік усього винесеного з кімнати; таким чином потім вона матиме змогу звернутися до суду, якщо до ночі речі не повернуться на свої місця в ідеальному стані.

Тільки наша газета мала доступ до всього, що відбувалося під час її зустрічі з прокурором Третього військового суду доктором Бушардоном, завдяки нашому секретному джерелу, яке зазвичай надавало нам інформацію про долю людей, котрі проникли до нас, але яких згодом розсекретили. Згідно з даними цього джерела, яке надало повний запис цієї розмови, доктор Бушардон подав їй звинувачення, котрі важким тягарем нависли над нею, і попросив їх прочитати. Коли вона дочитала, він поцікавився, чи хотіла б вона мати адвоката. Вона категорично відмовилася, відповівши лише:

— Але я невинна! Хтось просто грається зі мною! Я працюю на французьку розвідку, коли мене про це просять, хай і не часто.

Доктор Бушардон попросив її поставити підпис у документі, який пізніше передало нам наше джерело, і вона радо це зробила. Жінка була впевнена, що вже того самого вечора повернеться до свого комфортного готельного номера й одразу ж зв’яжеться зі своїм «величезним» колом друзів, які прояснять ці абсурдні звинувачення.

Щойно шпигунка підписала необхідний документ, її відвезли до в’язниці Сен-Лазар. Дорогою вона постійно повторювала, зриваючись на істерику: «Я невинна! Я невинна!» Ми ж у цей час проводили ексклюзивне інтерв’ю з прокурором.

— Без сумніву, вона гарна жінка, як усі й говорять, — сказав він. — Але її провина — це відсутність делікатності, повна відсутність співчуття, маніпулювання й руйнування життя чоловіків. Принаймні одного з них вона довела до самогубства. Людина, яка сиділа переді мною, була шпигункою і душею, і тілом.

Звідти ми вирушили до в’язниці Сен-Лазар, де вже зібралися журналісти й розмовляли з директором в’язниці. Здавалося, він поділяв думку Бушардона (до речі, і нашу також), що краса Мата Харі з плином часу зів’яла.

— Вона гарна лише на фото, — говорив він. — Те розпусне життя, яке вона вела впродовж тривалого часу, зробило з неї жінку з великими чорними колами під очима, сивіючим волоссям і досить дивною поведінкою. Вона вперто повторювала лише два слова: «Я невинна!» — постійно зривалася на крик, як зазвичай поводяться жінки в ті особливі періоди, коли їм важко себе контролювати. Тож я здивований поганим смаком деяких своїх друзів, які мали з нею ближчі стосунки.