Пауло Коельйо - Шпигунка

Отож, моя люба Мата Харі, вам було завдано найпідлішого удару. За вами стежили й німці, але вони робили це тактовніше й ефективніше. Після вашого візиту до інспектора Леду вони дійшли висновку, що ви вирішили бути подвійним агентом. Тож поки ви гуляли Віттелем, у Берліні допитували консула Крамера, який завербував вас у Гаазі. Німецьке керівництво хотіло знати про витрати у двадцять тисяч франків на людину, яка за своїми характеристиками була абсолютною протилежністю до тих, хто зазвичай був шпигуном, — тихих і практично невидимих людей. Чому він покликав когось настільки відомого для допомоги Німеччині в її зусиллях виграти цю війну? Чи він узгоджував свої дії з французами? Як це можливо, щоб за стільки часу агент Н21 не знайшла ЖОДНОЇ інформації? Час від часу її перехоплював якийсь агент (зазвичай у громадському транспорті) і питав, що вона дізналася. Однак вона зазвичай спокусливо всміхалася й казала, що поки не вдалося ще нічого.

Проте в Мадриді їм вдалося перехопити листа, надісланого вами керівникові служби контррозвідки — клятому Леду. Ви розповідали в деталях про зустріч із високопоставленим німецьким офіцером, який таки зміг пройти не поміченим нашим наглядом і наблизитися до вас.

Він випитував, чого я досягла, чи надсилала будь-яке написане невидимою фарбою повідомлення й чи воно часом не загубилася в дорозі. Я відповіла, що ні. Він запитав мене про якогось чоловіка, а я сказала, що спала з Альфредом Кіпертом.

У нападі люті він закричав, що його не цікавить, з ким я спала, і що він не збирається заповнювати аркуш за аркушем іменами англійців, французів, німців, голландців і росіян. Я проігнорувала його агресію, тож він заспокоївся й запропонував мені цигарку. Я спокусливо погойдувала ногою. Він вирішив, що перед ним сидить жінка з мозком розміром із горошину, тож змінив тему розмови: «Вибачте мені грубість, просто почуваюся дуже втомленим. Я мушу завжди бути сконцентрованим, оскільки повинен організовувати прибуття військових припасів, які Німеччина разом із Туреччиною направляє на марокканське узбережжя». Окрім того, я отримала п’ять тисяч франків, заборгованих Крамером. Він сказав, що загалом не мав права цього робити без дозволу німецького консульства в Гаазі взяти цю відповідальність на себе. Розмову закінчив словами: «Ми завжди сплачуємо свої борги».

Підозри німців остаточно підтвердилися. Ми не знаємо, що сталося з консулом Крамером, але Мата Харі точно була подвійним агентом, який до цього часу не надав жодної пристойної інформації. Для перехоплень радіопередач ми облаштували спостережний пункт на Ейфелевій вежі, але більшість інформації, якою вони обмінювалися, зашифровували, тож прочитати її було неможливо. Леду читав ваші звіти, але нічому не вірив. Я так ніколи й не дізнався, чи він направив когось на марокканське узбережжя для перевірки даних щодо прибуття військових припасів. Однак несподівано з Мадрида до Берліна надіслали телеграму, написану кодом, який — німцям про це було відомо — французи розшифрували. Вона й стала основним доказом обвинувачення, хоча в ній не було нічого, окрім вашого «військового імені».

АГЕНТ Н21 БУВ ПОІНФОРМОВАНИЙ ПРО ПРИБУТТЯ ПІДВОДНОГО ЧОВНА ДО МАРОККАНСЬКОГО УЗБЕРЕЖЖЯ Й МАЄ ДОПОМОГТИ З ТРАНСПОРТУВАННЯМ ВІЙСЬКОВИХ ПРИПАСІВ ДО МАРНИ. ВОНА ЇДЕ ДО ПАРИЖА, КУДИ ПРИБУДЕ ЗАВТРА.

Леду тепер мав усі потрібні докази для вашого звинувачення. Та все ж таки він був не настільки самовпевненим, аби вірити, що цією простою телеграмою переконає військовий суд у вашій провині. Тим більше що люди ще пам’ятали справу Дрейфуса: невинного засудили через один-єдиний лист без підпису й без дати. Тож необхідно було розставити інші пастки.

Що зробило мій захист практично даремним? Мало того, що і в суддів, і у свідків, і в обвинувачів уже сформувалося певне бачення ситуації, так іще й ви не дуже допомогли захисту. Я не можу вас звинувачувати, але ця схильність до брехні, яку ви демонстрували з моменту прибуття до Парижа, викликала недовіру до всіх ваших слів, сказаних суддям. Прокуратура знайшла дані, які доводили, що ви народилися не в Голландській Ост-Індії, але вчилися в індонезійських священиків, а також що ви були самотньою й підробили паспорт, аби здаватися молодшою. У мирні часи все це не мало б ваги, але військовий суд уже чув донесений вітром гуркіт бомб.

Тож щоразу, коли я наводив якісь аргументи на кшталт «вона розшукала Леду одразу, щойно прибула до Парижа», він заперечував, доводячи, що вашою єдиною метою було отримати якомога більше грошей, спокусити його своїм шармом і зробити маріонеткою в руках німців. Це свідчить про його непростиму зарозумілість, адже непомірно товстий, низький на зріст інспектор вважав, що заслуговує на це. На підкріплення своєї позиції він згадував атаку дирижаблів-цепелінів якраз перед вашим прибуттям, хоча насправді це було абсолютним провалом, оскільки ворог не захопив жодного стратегічного пункту. Але для Леду це було доказом, який не можна ігнорувати.