Пауло Коельйо - Шпигунка

Це підтвердив і в’язничний лікар, доктор Жюль Соке, провівши медичний огляд, який показав, що вона не хвора й не має лихоманки, її язик не містить ознак шлункових проблем, прослуховування легень і серця не виявило жодних підозрілих симптомів.

Тож її відвели до однієї з камер в’язниці Сен-Лазар, попросивши сестер-черниць принести жінці гігієнічних прокладок, оскільки в неї почалася менструація.

І тільки тоді, після багатьох допитів, проведених тими, кого ми називаємо «паризьким Торквемадою», ви зв’язалися зі мною і я вирушив до Сен-Лазар. Але запізно: вас уже скомпрометували показами свідків в очах того, кого зрадила власна дружина, про що знала половина Парижа. Такий чоловік, моя люба Мата Харі, як хижак із налитими кров’ю очима, котрий шукає помсти, але аж ніяк не справедливості.

Коли перед візитом я прочитав ваші свідчення, то побачив, що ви більше хотіли показати свою важливість, а не захистити себе й довести свою невинуватість. Ви говорили про своїх могутніх друзів, міжнародний успіх і заповнені театральні зали, тоді як мали б робити цілком протилежне: показувати, що ви жертва, цап-відбувайло для капітана Леду, який просто використав вас у своїх внутрішніх суперечках із колегами щодо того, хто має взяти на себе генеральне керівництво службою контррозвідки.

Сестра Поліна розповідала, що коли ви поверталися до камери, то без упину плакали й проводили ночі зі світлом, боячись щурів, які спустошували цю жахливу в’язницю, котру нині використовують здебільшого для ламання духу тих, кого вважають сильними, наприклад вас. Ви скаржилися, що внаслідок шоку від усього врешті збожеволієте й не дочекаєтеся судового розгляду. Багато разів просили помістити вас до лікарні. Оскільки вас тримали в одиночній камері, то ви ні з ким не говорили, а в лікарні мали хоча б можливість поспілкуватися з кимось.

Водночас обвинувачі поволі втрачали надію знайти щось підозріле у ваших речах. Єдиною знахідкою була шкіряна сумочка з різноманітними візитівками.

Бушардон спробував допитати поважних кавалерів, які роками випрошували вашої уваги, одного за одним, і всі вони заперечували будь-який близький зв’язок із вами.

Аргументи прокурора доктора Марне межували з повною маячнею. Якось, коли вже зовсім не мав що сказати, він навів такий доказ:

— Зелле — це той страшний тип жінок, яких ми бачимо в наш час. Та легкість, із якою вона розмовляє різними мовами (особливо французькою), її численні зв’язки в різних сферах, її манера спритно проникати в різні соціальні кола, її елегантність і видатний розум, її аморальність — усе це робить її потенційною підозрюваною.

Цікаво, що навіть інспектор Леду закінчив свої письмові свідчення словами на вашу користь, адже він не мав абсолютно нічого, що міг показати «паризькому Торквемаді». Тож він написав таке:

— Очевидно, що вона перебувала на службі в наших ворогів, але маю визнати, що це треба довести, а наразі я не маю нічого, щоб підкріпити це твердження. Якщо ви хочете отримати необхідні докази для допиту, краще звернутися до воєнного міністерства, де, власне, і зберігаються ці документи. На моє переконання, якщо людина сьогодні здатна подорожувати й контактувати при цьому з багатьма офіцерами, то цього вже достатньо, навіть якщо ми не знайшли жодних письмових підтверджень чи доказів, які приймають у військових трибуналах.

Я настільки втомився, що всі думки сплуталися в голові. Думаю, що напишу цього листа й віддам його вам, а потім ми разом матимемо змогу озирнутися назад, на свої зарубцьовані рани, і, можливо, навіть стерти їх із пам’яті.

Але насправді я пишу для себе, пишу, щоб переконати себе, що зробив усе можливе й неможливе. Спочатку я намагався витягти вас із Сен- Лазар, потім — урятувати ваше життя і врешті — написати книгу про те, як несправедливо з вами повелися. Ви стали жертвою лише через те, що були жінкою, що були вільною. Вашим величезним гріхом вважали те, що ви публічно роздягалися, а вашим найнебезпечнішим гріхом були стосунки з чоловіками, чию репутацію слід було зберегти за будь-яку ціну. А це (збереження репутації) можливо тільки тоді, коли ви назавжди зникнете з Франції або взагалі зі світу. Немає сенсу з усіма емоціями описувати зараз листи, які я написав Бушардону, спроби зустрітися з голландським консулом і перелік помилок Леду. Коли виникла загроза припинення слідства через відсутність доказів, він повідомив військовому комендантові Парижа, що має різноманітні німецькі телеграми (двадцять один документ), які повністю вас компрометують. І що ж було в тих телеграмах? Правда. Там описано, що ви шукали Леду після приїзду до Парижа, указана оплата за вашу роботу, те, як ви вимагали більше грошей, що мали коханців у вищих колах суспільства. Але там не було НІЧОГО, абсолютно нічого, що доводило б, що ви повідомляли конфіденційну інформацію про нашу роботу чи пересування наших військ.