Айн Ренд - Джерело

— Пітере, мій хлопчику, я такий втішений тебе зустріти, — прогудів Голкомб, тиснучи йому руку, киваючи Домінік і підозріло ігноруючи Вайненда. — Де ж це ти зник? Чому тебе більше ніде не видно? — Три дні тому вони разом обідали.

Вайненд підвівся і стояв, ґречно схилившись. Кітінґ завагався, потім, з очевидною нехіттю, мовив:

— Містер Вайненд — містер Голкомб.

— Невже це той самий містер Ґейл Вайненд? — промовив Голкомб із майстерно вдаваною невинністю.

— Містере Голкомб, якщо ви побачите одного із братів Сміт з етикетки сиропу від кашлю у житті, ви його впізнаєте? — запитав Вайненд.

— Гадаю, що так, — сказав Голкомб, розгублено кліпаючи.

— Моє обличчя, містере Голкомб, це така ж етикетка масового снодійного.

Голкомб пробурмотів кілька ввічливих банальностей і втік.

Вайненд лагідно всміхнувся:

— Ви не повинні були боятися представляти мені містера Голкомба, містере Кітінґ, навіть якщо він теж архітектор.

— Боятися, містере Вайненд?

— Не обов'язково, адже все уже вирішено. Хіба місіс Кітінґ не сказала, що Стоунрідж ваш?

— Я… ні, вона не сказала мені… Я не знав…

Вайненд усміхнувся, й ця усмішка не сходила з його обличчя, тому Кітінґ відчув, що мусить продовжувати, поки його не зупинять.

— Я не надто сподівався… не так швидко… Звісно, я думав, що ця вечеря може бути знаком… допоможе вам вирішити… — У нього мимохіть вирвалося:

— Ви завжди розкидаєтеся такими несподіваними повідомленнями, як оце зараз?

— Завжди, коли можу, — серйозно погодився Вайненд.

— Я зроблю все належне, щоб виправдати цю честь і ваші сподівання, містере Вайненд.

— Я в цьому не сумніваюся, — сказав Вайненд.

Цього вечора він мало говорив із Домінік. Здавалося, що він приділяє цілковиту увагу Кітінґу.

— Суспільство прихильно поставилося до моїх попередніх старань, — сказав Кітінґ, — і я зроблю Стоунрідж своїм найкращим досягненням.

— Це доволі серйозна обіцянка. Якщо взяти до уваги виборний перелік ваших робіт.

— Я не сподівався, що мої роботи були достатньо важливі, щоб привернути вашу увагу, містере Вайненд.

— Але я непогано їх знаю. Споруда «Космо-Слотника» — чистий Мікеланджело. — Обличчя Кітінґа розпливлося неймовірною радістю; він чув, що Вайненд знається на мистецтві, тому не розкидатиметься легко такими порівняннями. — Будівля Національного банку — істинний Палладіо. Універмаг Слоттера поцуплено у Крістофера Рена. — Обличчя Кітінґа змінило вираз. — Погляньте, яку компанію знаменитостей я отримаю за ціною одного. Хіба це не вигідне надбання?

Кітінґ напружено всміхнувся і сказав:

— Я чув про ваше незрівнянне почуття гумору, містере Вайненд.

— А ви чули про мій оповідацький хист?

— Що ви маєте на увазі?

Вайненд наполовину обернувся в кріслі й поглянув на Домінік, наче розглядаючи неживий предмет.

— У вашої дружини прекрасне тіло, містере Кітінґ. Її плечі занадто вузькі, але пречудово поєднуються з усім іншим. Її ноги занадто довгі. Але це надає їй елегантності, що буває в хороших яхтах. Її груди неймовірні, вам так не здається?

— Архітектура — це груба професія, містере Вайненд, — Кітінґ спробував засміятися. — Вона не готує до найвищої витонченості.

— Містере Кітінґ, ви не розумієте мене?

— Якби я не знав, що ви джентльмен, я міг би неправильно вас зрозуміти, але ви мене не обдурите.

— Це саме те, чого я не хочу робити.

— Я ціную компліменти, містере Вайненд, але не впевнений, що ми повинні обговорювати мою дружину.

— Чому б і ні, містере Кітінґ? Люди вважають хорошим тоном розмовляти про те, що мають — або матимуть — спільного.

— Містере Вайненд, я… я не розумію.

— Я повинен висловитися ясніше?

— Ні, я…

— Ні? Ми повинні забути про Стоунрідж?

— О, поговорімо про Стоунрідж! Я…

— Але, містере Кітінґ, ми про нього і говоримо.

Кітінґ роззирнувся. Він подумав, що такі речі не можуть відбуватися в таких місцях; вибаглива пишнота навколо робила їх потворними; він волів опинитися в темному підвалі.

Він подумав: «Кров на бруківці — гаразд, але ж не кров на килимі у вітальні»…

— Тепер я розумію, що це жарт, — сказав він.

— Тепер моя черга оцінити ваше почуття гумору, містере Кітінґ.

— Такі речі… такі речі не роблять…

— Містере Кітінґ, це зовсім не те, про що ви подумали. Ви маєте на увазі, що так роблять постійно, але про це не говорять уголос.

— Я не думав…

— Ви думали про це, перш ніж сюди прийти. Ви нічого не мали проти. Згоден, я поводжуся непристойно. Я порушую всі правила пристойності. Надзвичайно жорстоко бути чесним.