Айн Ренд - Джерело

Його плечі під модним піджаком трохи подалися вперед, виявивши здивування — і безпорадність. Він лише пильно подивився на неї і сказав:

— Ні.

Вона байдужо всміхнулася:

— Здається, Тухі спробував нам обом усе ускладнити так, як це тільки можливо.

— До біса Тухі. Із цим ще треба розібратися. Це маячня якась. То ви Домінік Франкон?

— Була.

— Ви працювали тут, у цьому будинку?..

— Шість років.

— Чому я ніколи вас не бачив?

— Я переконана, що ви не знаєте в обличчя усіх своїх працівників.

— Гадаю, ви розумієте, про що я.

— Хочете, щоб я пояснила?

— Так.

— У мене не було бажання з вами зустрічатися.

— А це вже справді маячня.

— Я маю зігнорувати ці слова чи зрозуміти їх?

— Залишаю вибір за вами. З вашою вродою і знанням репутації, що, як ви знаєте, мені приписують — чому ви не намагалися зробити в «Знамені» справжню кар'єру?

— Я ніколи не прагнула зробити кар'єру в «Знамені».

— Чому?

— Можливо, з тієї ж причини, що змушує вас забороняти газети Вайненда на яхті.

— Це хороша причина, — спокійно мовив він, а потім запитав своїм звичним тоном: — Цікаво, що ж ви зробили, щоб я вас звільнив? Пішли проти нашої політики?

— Я намагалася захистити храм Стоддарда.

— Не могли придумати нічого кращого, ніж бути щирою в «Знамені»?

— Я мала намір сказати вам це — якби ви дали мені шанс.

— Розважалися?

— Тоді ні. Мені подобалося тут працювати.

— Ви єдина така людина в цій будівлі.

— Одна з двох.

— Хто ж другий?

— Ви, містере Вайненд.

— Не будьте така впевнена у цьому, — підвівши голову, він побачив натяк на кпин у її очах і запитав: — Ви сказали це, щоб упіймати мене на подібній заяві?

— Так. Гадаю, що так, — відповіла вона безтурботно.

— Домінік Франкон… — він знову вимовив її ім'я, до неї не звертаючись. — Мені подобалися ваші статті. Я майже хочу, щоб ви прийшли зараз проситися на свою стару роботу.

— Я тут, щоб поговорити про Стоунрідж.

— Авжеж, — він відхилився назад, приготувавшись до довгої переконливої промови. Він подумав, що цікаво буде почути, які аргументи вона обере і як поводитиметься в ролі прохачки. — Гаразд, що ви мені скажете з цього приводу?

— Я хочу, щоб ви віддали це замовлення моєму чоловікові. Я розумію, звісно, що у вас немає жодних причин це робити — хіба що я погоджуся з вами переспати. Якщо ви вважаєте це достатньою причиною — я згодна.

Він мовчки її розглядав, не дозволяючи собі й натяку на якусь реакцію. Вона дивилася на нього, трохи здивована його уважним розмірковуванням, наче її слова не варті особливої уваги. Він не міг виявити, хоч як шукав, жодного виразу на її обличчі, крім недоречної нескаламученої чистоти.

Нарешті сказав:

— Це було те, що я хотів вам запропонувати. Але не так грубо і не під час першої зустрічі.

— Я заощадила вам час і допомогла уникнути брехні.

— Ви дуже любите свого чоловіка?

— Я його зневажаю.

— Ви маєте величезну віру в його мистецький геній?

— Вважаю його третьорозрядним архітектором.

— То чому ви це робите?

— Це мене розважає.

— Гадав, що лише я дію з таких мотивів.

— Ви не повинні мати щось проти. Не вірю, містере Вайненд, щоб ви колись вважали оригінальність бажаною чеснотою.

— Насправді ж вас не обходить, отримає ваш чоловік Стоунрідж чи ні?

— Не обходить.

— І ви не маєте жодного бажання спати зі мною?

— Жодного.

— Я міг би захопитися жінкою, яка грає так, як ви. Але це не гра.

— Не гра. Будь ласка, не захоплюйтеся мною. Я намагаюсь уникнути цього.

Коли він посміхався, його лицевим м'язам не було потреби рухатися; на його обличчі завжди був натяк на посмішку, просто на мить він різкіше проступав на обличчі, а потім непомітно зникав. Насмішка стала різкіша.

— Власне кажучи, — сказав він, — ваша головна мета — це я, врешті-решт. Бажання мені віддатися. — Він зауважив погляд, що вона не змогла його приховати, і додав:

— Ні, не тіште себе думкою, що я припустився такої очевидної помилки. Зовсім навпаки. Хіба це не ви казали, що вважаєте мене передостанньою людиною у світі? Вам не потрібен Стоунрідж. Ви хочете продати себе зі щонайниціших міркувань найницішій особі, яку ви знайшли.

— Я не очікувала, що ви це зрозумієте, — просто сказала вона.

— Ви хочете — чоловіки це іноді роблять, але не жінки — висловити через сексуальний акт свою абсолютну зневагу до мене.

— Ні, містере Вайненд. До себе.

Тонка лінія його рота ледь поворухнулася, неначе губами він вловив перший натяк на відвертість — мимоволі, а тому видаючи слабкість, — тому він контролював уста, кажучи: