Айн Ренд - Джерело

— Ти давно вже активно не опікувалася Пітеровою кар'єрою, — сказав Тухі. — Візьмешся за таке складне завдання — заради нього?

— Якщо Пітер захоче…

— Якщо я захочу? — вигукнув Пітер. — Чи ви обоє сказилися? Це ж життєвий шанс, це… — Він побачив, що вони обоє дивляться на нього з цікавістю, і буркнув: — А, дурня!

— Що дурня, Пітере? — поцікавилася Домінік.

— Невже тебе зупинять дурні плітки? Що ж, дружина будь-якого іншого архітектора рачки повзла б задля такої нагоди…

— Жоден інший архітектор такої нагоди не матиме, — сказав Тухі. — Жоден інший архітектор не має такої дружини, як Домінік. Ти завжди так пишався цим, Пітере.

— Домінік зможе подбати про себе за будь-яких обставин.

— У цьому немає жодних сумнівів.

— Усе гаразд, Еллсворте, — сказала Домінік. — Я зателефоную Вайнендові завтра.

— Еллсворте, ти неймовірний, — визнав Кітінґ, не дивлячись на неї.

— А тепер можна випити, — сказав Тухі. — Можемо відсвяткувати.

Коли Кітінґ поквапився до кухні, Тухі й Домінік поглянули одне на одного. Він посміхнувся, зиркнув на двері, за якими зник Кітінґ, і насмішкувато їй кивнув.

— Ти на це сподівався, — сказала Домінік.

— Атож.

— А зараз, Еллсворте, скажи, що ти насправді маєш на увазі?

— Я хочу допомогти тобі виклопотати для Пітера Стоунрідж. Це й справді фантастичне замовлення.

— Чому ти так хочеш, щоб я переспала з Вайнендом?

— А хіба ти не вважаєш, що це буде цікавий експеримент?

— Еллсворте, ти невдоволений тим, як обернулося моє заміжжя?

— Не зовсім. Відсотків на п'ятдесят. Що ж, у цьому світі немає нічого досконалого. Людина хапає, що може, а потім іде собі далі.

— Тобі дуже хотілося, щоб Пітер одружився зі мною. Ти знав, який буде результат. Краще, ніж Пітер або я.

— Пітер узагалі нічого не знав.

— Гаразд, це спрацювало — відсотків на п'ятдесят. Ти зробив із Пітера те, що хотів — провідного архітектора країни, який зараз злизує бруд із твоїх черевиків.

— Мені ніколи не подобалася твоя манера висловлюватися, але вона точна. Я сказав би: зараз він пес, який радісно вимахує хвостом. Ти висловилася лагідніше.

— А решта п'ятдесят відсотків, Еллсворте? Поразка?

— Майже цілковита. Моя помилка. Я мав би знати, що хтось такий, як Пітер Кітінґ, навіть у ролі чоловіка тебе не знищить.

— Що ж, ти принаймні чесний.

— Якось я вже казав тобі, що це єдиний метод, що з тобою діє. Крім того, я впевнений, тобі не знадобилося аж два роки, щоб з'ясувати, чого саме я хотів від цього шлюбу.

— І ти вважаєш, що Ґейл Вайненд виконає завдання до кінця?

— Можливо. А ти що думаєш?

— Гадаю, я знову — лише побічний ефект. Чи не ти назвав його колись випадковим бонусом? Що ти маєш проти Вайненда?

Він зареготав, але цей сміх свідчив, що він не сподівався почути це запитання. Домінік зневажливо додала: — Але не вдавай, що ти шокований.

— Добре. Поговорімо відверто. Я нічого не маю проти містера Ґейла Вайненда. Я давно планував вашу з ним зустріч. Якщо тобі потрібні подробиці — він зробив дещо, що вчора зранку мене роздратувало. Він занадто спостережливий. Тому я вирішив, що пора.

— А тут іще Стоунрідж…

— А тут іще й Стоунрідж. Я розумів, що тебе це зацікавить. Ти ніколи не продалася б, щоб урятувати свою країну, свою душу чи життя чоловіка, якого кохаєш. Але ти продаси себе, щоб дістати для Пітера Кітінґа замовлення, на яке він не заслуговує. Подивишся, що від тебе залишиться після цього. Або від Ґейла Вайненда. Мені теж буде цікаво поглянути.

— Абсолютно правильно, Еллсворте.

— Усе правильно? Навіть пасаж про чоловіка, якого ти любила — якщо любила?

— Так.

— Ти не продалася б заради Рорка? Хоча, звісно, тобі не подобається чути, як вимовляють це ім'я.

— Говард Рорк, — сказала вона спокійно.

— Домінік, тобі не бракує мужності.

Повернувся Кітінґ із тацею коктейлів. Його очі лихоманково сяяли, і він робив багато зайвих рухів. Тухі підніс свій келих.

— За Ґейла Вайненда і за нью-йоркське «Знамено»!

Ґейл Вайненд підвівся, вийшов їй назустріч і привітався.

— Доброго дня, місіс Кітінґ.

— Доброго дня, містере Вайненд, — відповіла Домінік.

Він підсунув їй стілець, та, коли вона сіла, не повернувся на своє місце за столом, а так і стояв, розглядаючи її з виглядом знавця. Усе вказувало на те, що причини для такої поведінки очевидні, неначе вона знала їх, і в цьому не було нічого недоречного.

— Зовні ви, наче стилізована версія вашої власної стилізованої версії, — сказав він. — Зазвичай, дивлячись на моделей мистецьких творів, людина стає атеїстом. Але цього разу скульптор наблизився до Бога.