Айн Ренд - Джерело

— Отже, Домінік, ти повернулася в колію?

— Так, Еллсворте.

— І тепер жодних благань про пощаду?

— Вважаєш, вони знадобляться?

— Ні. Я захоплююся тобою, Домінік… Як тобі твоє нове життя? Можу уявити, що Пітер не такий уже й поганий, одначе йому далеко до чоловіка, про якого ми обоє думаємо, і який, можливо, досконалий, хоча ти про це ніколи не дізнаєшся.

На її обличчі не виникло відрази, вона здавалася щиро здивованою.

— Еллсворте, про що ти?

— О, облиш, моя люба, ми ж більше не прикидаємося, так? Ти закохалася в Говарда Рорка, щойно побачила його у вітальні Кікі Голкомб і — я можу бути відвертий? — захотіла з ним переспати, але він навіть не плюнув у твій бік — звідси і вся твоя подальша поведінка.

— Отак ти вважав? — спокійно запитала вона.

— А хіба це не ясно? Зневажена жінка. Так очевидно. Як і те, що Рорк — саме той чоловік, якого ти захотіла б у найпримітивніший спосіб. А він навіть не знає, що ти існуєш.

— Еллсворте, я переоцінила тебе, — відповіла вона, втративши враз до нього інтерес, забувши навіть про потребу бути обачною. Їй стало нудно. Він насупився і спантеличився.

Повернувся Кітінґ. Тухі поплескав його по плечу, прямуючи до свого крісла.

— Пітере, перш ніж розійтися, мусимо потеревенити про перебудову Стоддардівського храму. Я хочу, щоб ти щось утнув.

— Еллсворте!.. — знітився Кітінґ.

Тухі зареготав.

— Пітере, не будь занудою! Просто маленький професійний вульгаризм. Домінік не заперечує. Вона ж колишня журналістка.

— Еллсворте, у чому річ? — поцікавилася Домінік. — Невже ти у відчаї? Вдаєшся до зброї, нікчемнішої за твій звичний стандарт. — Вона підвелася: — Каву питимемо у вітальні?

Гоптон Стоддард додав щедру суму до тієї, що відсудив у Рорка, і храм перебудував для нового призначення гурт архітекторів, обраних Еллсвортом Тухі: Пітер Кітінґ, Ґордон Прескотт, Джон Ерік Снайт і такий собі Ґас Вебб, двадцятичотирирічний молодик, який полюбляв непристойно лаятися, проходячи повз порядних жінок на вулиці, та якому ще не випадало самостійно виконувати архітектурних замовлень. Троє із цих чоловіків мали суспільний та професійний авторитет, Ґас Вебб — жодного, саме тому Тухі його і запросив.

Із усієї четвірки саме Вебб мав найгучніший голос і найбільше самовпевненості. Він казав, що нічого не боїться, і це була чистісінька правда. Всі четверо були членами Ради американських будівельників.

Рада американських будівельників розрослася. Після процесу Стоддарда у клубних кімнатах Гільдії архітекторів Америки точилося чимало запеклих дискусій. Ставлення Гільдії до Еллсворта Тухі спочатку не було сердечним, надто коли він заснував раду. Але після суду сталася непомітна зміна; чимало членів організації зауважили, що до судового процесу призвела саме стаття в колонці «Один маленький голос» і що людина, яка може спонукати клієнта судитися, — це людина, з якою слід бути обачними. Тому було вирішено запросити Еллсворта Тухі виступити на зборах Гільдії. Дехто із членів Гільдії заперечував, зокрема Ґай Франкон. Та найпалкішим противником став молодий архітектор, який виголосив переконливу промову голосом, що тремтів від збентеження, оскільки це був його перший публічний виступ; він казав, що захоплюється Еллсвортом Тухі й підтримує його соціальні погляди, але якщо гурт людей відчуває, що хтось перебирає владу, з такою людиною слід боротися. Одначе більшість його не підтримала. Еллсворта Тухі запросили виступити під час офіційного сніданку, на який прийшли безліч людей. Тухі виголосив дотепну й поблажливу промову, і чимало членів Гільдії американських архітекторів увійшли також до Ради американських будівельників, один із найперших — Джон Ерік Снайт.

Четверо архітекторів, відповідальних за перебудову Стоддардівського храму, скупчилися у кабінеті Кітінґа навколо столу з розкладеними копіями проекту, фотографіями початкових Роркових креслень, отриманих від підрядника, і глиняною моделлю храму, виконаною на замовлення Кітінґа. Вони говорили про депресію та її руйнівний уплив на будівництво; також говорили про жінок, і Ґордон Прескотт розповів кілька анекдотів, у яких фігурувала ванна. Ґас Вебб здійняв угору затиснений кулак і вгатив ним по даху ще не висохлої моделі, розплющивши її на пласке місиво.

— Що ж, хлопці, — прогримів він, — до роботи!

— Ґасе, ти дурило, — озвався Кітінґ, — ця штука коштувала грошей.

— Дурня! — відказав Ґас, — ми ж за неї не платимо.