Айн Ренд - Джерело

Для неї найважливішою стала година, присвячена мистецьким заняттям, що називалася «уроком творчості». Для цього виділили окрему кімнату з краєвидом віддаленої перспективи міста, дітям давали матеріали й заохочували їх до вільної творчості під наглядом Кетрін, яка спостерігала за ними, наче ангел під час пологів.

Вона надзвичайно зраділа, коли одного дня Джекі, найменш здібна з усіх вихованців, створила довершений витвір уяви. Джекі зібрала кілька жмень кольорових обрізків фетру, взяла баночку з клеєм і занесла їх у куток кімнати. Там, у кутку, зі стіни стирчав похилий виступ з обтинькованим наново і пофарбованим у зелений колір екраном — рештки експериментів Рорка з моделювання інтер'єру храму. Екран мав розсіювати світло під час заходу сонця. Кетрін підійшла до Джекі й побачила на екрані впізнавані контури коричневого собаки з блакитними плямами і п'ятьма лапами. Джекі сяяла від задоволення. «Тепер ви бачите, бачите? — казала Кетрін своїм колегам. — Хіба це не чудово і не зворушливо? Ніколи не знаєш, чого може досягти дитина, яку правильно заохочують. Подумайте, що відбувається з маленькими душами, якщо їхні творчі інстинкти пригнічують! Це так важливо — не відбирати в них шансу на самовираження. Ви бачили обличчя Джекі?»

Статую Домінік продали. Ніхто не знав, хто саме її купив. Це зробив Еллсворт Тухі.

Роркове бюро зменшилося до однієї кімнати. Після закінчення будівництва ділового центру Корда він залишився без замовлень. Депресія вдарила по будівництву; всім бракувало роботи; подейкували, що хмарочосам настав кінець, й архітектори згортали свої бюро.

Уряди-годи просочувалися нечисленні замовлення, і юрбища архітекторів рвалися за ними, виявляючи не більше гідності, ніж жебраки у черзі по хліб. Серед них були такі люди, як Ролстон Голкомб, люди, які ніколи не канючили, але завжди вимагали гарантій від клієнта. Коли замовлення намагався отримати Рорк, йому відмовляли у спосіб, що свідчив: будь-яка ввічливість із ним була зайва. «Рорк? — перепитував обачний бізнесмен. — Герой таблоїдів? Гроші нині — завеликий дефіцит, щоб викидати їх потім на судові витрати».

Він отримав кілька замовлень, переробляючи багатоквартирні будинки, переставляючи перегородки чи змінюючи сантехнічне обладнання.

— Говарде, не берися за це, — сердито казав Остін Геллер. — Що за пекельна уїдливість пропонувати тобі таку роботу! І це після хмарочоса Корда, після будинку Енрайта.

— Я візьмуся за будь-що, — відповідав Рорк.

Виплата Стоддарду перевищила його гонорар за хмарочос Корда. Але він заощадив достатньо, щоб іще трохи протягнути. Він утримував Меллорі та платив за більшість їхніх спільних вечер.

Меллорі намагався протестувати.

— Замовкни, Стіве, — відповідав Рорк. — Я не роблю це для тебе. У такий час я можу дозволити собі трохи розкошів. Отож я купую найцінніше, що можна купити — твій час. Я змагаюся з усією країною — і це теж розкіш, чи не так? Вони хочуть, щоб ти робив декоративні тарілки з немовлятами, а я цього не хочу, і мені подобається діяти проти них.

— Говарде, над чим ти хочеш, щоб я працював?

— Я хочу, щоб ти працював, не запитуючи ні в кого, над чим тобі працювати.

Остін Геллер дізнався про це від Меллорі й наодинці поговорив із Рорком.

— Якщо ти допомагаєш йому, чому не дозволяєш, щоб я допоміг тобі?

— Я дозволив би це тобі, якби ти міг, — відповів Рорк. — Але ти не можеш. Усе, що потрібно йому — це час. Він може працювати без клієнтів. А я не можу.

— Говарде, кумедно бачити тебе в ролі альтруїста.

— Дарма ти мене ображаєш. Це не альтруїзм. Але я скажу тобі так: більшість людей кажуть, що переймаються стражданнями інших. Я — ні. І все ж є одна річ, що я її не збагну. Більшість із них не пройдуть повз людину, яка стікає кров'ю на дорозі, збита водієм, який утік із місця пригоди. І водночас більшість із них навіть не обернуться, щоб глянути на Стіва Меллорі. Хіба їм не ясно, що якби страждання можна було виміряти, то Стівен Меллорі, позбавлений можливості робити те, що хоче, страждатиме не менше за ціле поле жертв, розстріляних із танка? Якщо хтось хоче полегшити біль цього світу, хіба не з Меллорі варто почати?.. Але я допомагаю йому не тому.

Рорк іще не бачив храму Стоддарда після перебудови. Одного листопадового вечора він пішов подивитися на нього. Він не знав, що саме допомогло подолати страх побачити його: біль чи тріумф.

Було пізно, і в парку навколо притулку Стоддарда не було нікого. У будинку світилося лише єдине вікно на горішньому поверсі біля заднього входу. Рорк довго стояв і дивився на будівлю.