Айн Ренд - Джерело

Рорк вклонився їй, руки його залишилися опущені, пасмо волосся впало на чоло, і вона не побачила виразу його обличчя, лише руду голову, ввічливо схилену на мить, — і він розчинився у натовпі разом зі Снайтом.

Снайт казав:

— Боже, як ти піднявся за останні кілька років! Послухай, ти не знаєш, чи Енрайт планує серйозно взятися за нерухомість? Я про те, чи планується якесь нове будівництво?

Геллер відтіснив Снайта і підвів Рорка до Джоела Саттона. Джоел Саттон зрадів. Він відчував, що присутність тут Рорка позбавила його останніх сумнівів; це був наче штамп про благонадійність на особі Рорка. Джоел Саттон стиснув його лікоть — п'ять рожевих, схожих на обрубки, пальців на чорному рукаві. Джоел Саттон ковтнув слину та довірчо мовив:

— Послухай, малий, усе вирішено. Замовлення твоє. Тільки не витискай із мене останніх копійок, усі ви, архітектори, — зарізяки та грабіжники з великої дороги, але щодо тебе я ризикну, ти метикуватий хлопчина, запопав старого Роджа, адже так? А тепер збираєшся нагріти мене, вже майже нагрів, саме так, я дзенькну тобі за кілька днів, і ми поторохтимо про угоду.

Геллер дивився на них і думав, що майже непристойно бачити їх разом: високу аскетичну постать Рорка, його чисте і гордо видовжене тіло, а поряд із ним усміхнену фрикадельку, що її рішення так багато важить.

Потім Рорк почав говорити про майбутню будівлю, але Джоел Саттон поглянув на нього здивовано й ображено. Джоел Саттон прийшов сюди не про будівництво розмовляти; вечірки існують, щоб радіти життю, а чи є більша радість, ніж забути про житейські важливі речі? Тому Джоел Саттон завів мову про бадмінтон; це було його хобі, захоплення патриціїв, пояснив він, і цей спорт не має нічого спільного з таким гайнуванням часу, як гольф. Рорк увічливо слухав. Він не мав що відповісти.

— Ти ж граєш у бадмінтон? — раптом запитав Джоел Саттон.

— Ні, — відповів Рорк.

— Не граєш? — аж захлинувся Джоел Саттон. — Не граєш? Оце так прикрість, о, яка неприємна несподіванка! А я думав, що граєш, із твоєю статурою ти став би непоганим гравцем — ого-го яким. Я був упевненим, що ми взуємо старого Томпкінса, поки зводитиметься будинок.

— Коли зводитиметься будинок, містере Саттоне, я в будь-якому разі не матиму часу грати.

— Як це, не матимеш часу? А навіщо тобі креслярі? Найми ще двійко, нехай собі морочаться, я ж тобі достатньо платитиму, хіба ні? Але ти все одно не граєш, яка ганьба, а я був переконаний… Архітектор, який зводив мій будинок на Кенел-стріт, був асом із бадмінтону, але він торік помер, розбився в автокатастрофі, хай йому грець, теж був непоганий архітектор. А ти не граєш…

— Містере Саттоне, ви ж не дуже засмутилися через це?

— Я дуже-дуже розчарований, мій хлопчику.

— Але ж навіщо ви мене наймаєте?

— Навіщо я, що?

— Наймаєте мене.

— Будувати, звісно.

— Ви і справді думаєте, що я зведу кращий будинок, якщо гратиму в бадмінтон?

— Ну, є робота, а є розваги, є практичний і є людський бік, ні, я не заперечую, просто подумав, що з таким кістяком, як у тебе, ти б, мабуть… але все нормально, все нормально, не можна мати всього одночасно…

Коли Джоел Саттон відійшов, Рорк почув бадьорий голос:

— Вітаю, Говарде!

Він обернувся і побачив Пітера Кітінґа, який усміхався до нього, променисто і глумливо.

— Привіт, Пітере. Що ти сказав?

— Я сказав, вітаю тебе з тим, що поставив на місце Джоела Саттона. Але, знаєш, ти не надто добре впорався.

— Що?

— Старий Джоел… О, звісно, я чув більшу частину розмови — чому б і ні? — це було дуже кумедно. Але, Говарде, так поводитися не можна. Ти знаєш, що зробив би я? Я заприсягнувся б, що граю в бадмінтон із двох років і що це гра королів та графів і, щоб її оцінити, потрібно мати рідкісну й особливу душу, а до того часу, коли він захоче мене випробувати, я доклав би усіх зусиль, щоб грати достоту по-графському. Хіба тобі важко було б так учинити?

— Я про це не подумав.

— Це таємниця, Говарде. Рідкісна таємниця. Я віддаю її тобі задурно разом із побажанням: завжди бути тим, ким хочуть тебе бачити люди. І вони належатимуть тобі, коли ти цього захочеш. Я віддаю тобі її задарма, бо ти ніколи нею не скористаєшся. Ти ніколи не знатимеш як це зробити. Ти блискучий у певних аспектах, Говарде, я завжди це казав, але у більшості моментів — ти неперевершений телепень.

— Можливо.

— Ти повинен спробувати вивчити кілька нових трюків, якщо входиш у цю гру в салоні Кікі Голкомб. Ростеш, Говарде? Я був шокованим побачити тебе тут. І, звісно ж, вітаю з роботою для Енрайта, чудова робота, як завжди. Де ти був усе літо? Нагадай, щоб я навчив тебе носити смокінг, бо ти в ньому схожий на одоробало! Авжеж, я такий, мені не подобається бачити тебе одороблом, адже ми старі друзяки, так, Говарде?