Айн Ренд - Джерело

— Що саме?

— Моя люба, це може спричинити філософську дискусію — та ще й дуже затяту! І таку непотрібну. Я завжди казав тобі, що ми маємо стати хорошими друзями. У нас стільки спільного інтелектуально. І немає значення, що ми перебуваємо на протилежних полюсах, тому що, і ти це розумієш, ми все одно перетнемося в одній точці. Це дуже цікавий вечір, Домінік.

— До чого ти ведеш?

— Наприклад, було цікаво довідатися, що тебе приваблює. Було приємно тебе класифікувати конкретно і чітко. Без слів — лише з допомогою певного обличчя.

— Якщо… якщо ти розумієш, що кажеш, то ти не той, ким ти є.

— Ні, моя люба. Я саме той, хто я є, саме тому, що розумію.

— Знаєш, Еллсворте, думаю, ти набагато гірший, ніж я думала.

— І можливо, навіть гірший, ніж ти думаєш зараз. Але я потрібен тобі. Ми потрібні одне одному. І ти будеш потрібна мені. Думаю, ти сама цього захочеш.

— Ти про що?

— Це погано, Домінік. Дуже погано. Шкода. Якщо ти не розумієш, про що йдеться, я, можливо, не зможу тобі пояснити. А як розумієш — то я вже все пояснив, і додати нічого.

— Що це за розмова така? — спантеличено запитала Кікі.

— Лише наш спосіб пожартувати одне з одного, — весело відповів Тухі. — Не переймайся цим, Кікі. Ми з Домінік завжди так жартуємо. Хоча й не завжди вдало, бо ж, бачиш — зараз не вдалося.

— Одного дня, Еллсворте, — сказала Домінік, — ти припустишся помилки.

— Цілком можливо. А ти, моя люба, вже її припустилася.

— Добраніч, Еллсворте.

— Добраніч, Домінік.

Коли Домінік вийшла, Кікі обернулася до нього.

— Еллсворте, що з вами обома? Що це за розмова — ні про що? Людські обличчя і перше враження нічого не означають.

— Це, моя люба Кікі, — мовив він відчужено і лагідно, наче відповідав не їй, а власним думкам, — одна з наших найпоширеніших оман. Немає нічого важливішого за людське обличчя. І красномовнішого. Насправді ми не можемо пізнати людину інакше, ніж із першого погляду. Бо з цього погляду ми дізнаємося все. Хоча ми не завжди такі мужні, щоб поглибити це знання. Кікі, чи ти колись замислювалася про стиль душі?

— Про… що?

— Про стиль душі. Пригадуєш відомого філософа, який досліджував цивілізації? Він назвав це стилем. Він казав, що це найближче за значенням слово, що спало йому на думку. Казав, що кожна цивілізація має свій головний принцип, одну-єдину найвищу визначальну концепцію, і що кожне зусилля людини у цій цивілізації несвідомо і безповоротно підпорядковане цьому принципу… Гадаю, Кікі, що кожна людська душа теж має власний стиль. Це одна головна тема. Ти побачиш, як вона віддзеркалюється у кожній думці, кожному вчинку, кожному бажанні цієї людини. Один абсолют, один імператив цього живого створіння. Роки дослідження людини не покажуть цього тобі. Обличчя покаже. Потрібні томи, щоб описати людину. А варто лише подумати про її обличчя. Більше тобі нічого не потрібно.

— Звучить фантастично, Еллсворте. І несправедливо, якщо це правда. Тоді люди постають перед тобою геть голі.

— Навіть гірше. Це також оголює і тебе перед ними. Ти зраджуєш себе тим, як реагуєш на певне обличчя, на певний тип обличчя… Стиль твоєї душі… На землі немає нічого важливішого за людей. Немає нічого важливішого в людях, аніж їхнє ставлення одне до одного.

— Добре, і що ти бачиш у моєму обличчі?

Він подивився на неї, немов щойно лише зауважив її присутність.

— Що ти сказала?

— Я запитала, що ти бачиш у моєму обличчі?

— О… так… гаразд, скажи мені, яка кінозірка тобі подобається, і я скажу, хто ти.

— Знаєш, мені подобається, коли мене аналізують. Поміркуймо. Моїм улюбленим актором завжди був…

Але він не слухав її. Він повернувся до неї спиною і відійшов, не вибачившись. Мав утомлений вигляд. Вона ніколи досі не бачила його таким по-справжньому брутальним, хіба що зумисне.

Трохи згодом вона почула його багатий, інтонований голос. Він розповідав друзям:

— …отже, найшляхетніша ідея на землі — це абсолютна рівність ідей.

«…І тут він стоятиме, як пам'ятник нічому, крім егоїзму містера Енрайта і містера Рорка. Він стоятиме між шеренгами багатоквартирних будинків з аркозового пісковика з одного боку і газгольдерами — з іншого. Це, мабуть, не випадковість, а свідчення доленосного відчуття доречності. Жодне інше розташування не вкаже так красномовно на відверту зухвалість цієї будівлі. Вона здійметься як поглум над усіма спорудами міста і над людьми, які їх збудували. Наші будівлі — безглузді та фальшиві; ця будівля лише увиразнить цей факт. Але такий контраст не на її користь. Протиставляючи себе решті споруд, цей будинок і сам стане частиною величезної недоладності, її найкомічнішою частиною. Якщо промінь світла потрапляє до свинарника, цей промінь показує нам увесь бруд і ображає нас. Наші будівлі мають величезну перевагу завдяки своїй темряві. Крім того, вони нас улаштовують. Будинок Енрайта — світлий і зухвалий. Так само як боа з пір'я, він привертатиме увагу, але виключно до незмірно відважної зарозумілості містера Рорка. Коли ця будівля постане, це буде рана на обличчі нашого міста. Проте рана мальовнича».