Айн Ренд - Джерело

— Міс Франкон, дозвольте представити Говарда Рорка, — сказав Геллер.

Він не підвищив голосу, вимовляючи його ім'я; але здивувався, що це

ім'я прозвучало так лунко; потім він подумав, що слова проковтнула тиша навколо, але тиші не було. Лише поштиво-байдуже Роркове обличчя, і Домінік ввічливо сказала:

— Доброго вечора, містере Рорк.

Рорк вклонився:

— Доброго вечора, міс Франкон.

Вона сказала:

— Будинок Енрайта…

Вимовила це так, наче не хотіла вимовляти цих двох слів; і наче вони означали не дім, а мали прихований зміст.

Рорк відповів:

— Так, міс Франкон.

Потім усміхнувся ввічливо та поверхово, як вітають людей, з якими щойно познайомилися. Вона продовжила:

— Я знаю Роджера Енрайта. Він майже друг родини.

— Я не мав приємності зустрічати багатьох друзів містера Енрайта.

— Пригадую, батько якось запросив його на вечерю. Це була жалюгідна вечеря. Про батька кажуть як про блискучого співрозмовника, але він не спромігся видобути з містера Енрайта ані звуку. Роджер просто сидів там. Треба знати батька, щоб зрозуміти, якою поразкою це для нього стало.

— Я працював у вашого батька, — її рука сіпнулася і завмерла в повітрі, — кілька років тому, креслярем.

Вона опустила руку:

— Тоді ви розумієте, що батько, можливо, і не міг знайти спільної мови з Роджером Енрайтом.

— Ні, він не міг.

— Думаю, я майже подобалася Енрайтові, але він ніколи не пробачить мені, що я працюю у Вайнендовій газеті.

Стоячи між ними, Геллер подумав, що помилився; у цій зустрічі не було нічого дивного; справді нічого. Йому стало прикро, що Домінік не мовила про архітектуру, як можна було очікувати від неї; він дійшов прикрого висновку, що цей чоловік їй не сподобався, як і не подобалася більшість людей, яких вона зустрічала.

Потім місіс Гіллеспі заволоділа Геллером і відвела його вбік. Рорк і Домінік залишилися на самоті. Рорк сказав:

— Містер Енрайт читає всі міські газети. Їх приносять йому в кабінет — із вирізаними передовицями.

— Він завжди так чинив. Роджер помилився із професією. Він мусив стати науковцем. Бо відчуває велику любов до фактів і таку ж неприязнь до коментарів.

— А чи знаєте ви містера Флемінґа? — запитав він.

— Ні.

— Це приятель Геллера. Містер Флемінґ не читає нічого, крім передовиць. Людям подобаються його висловлювання.

Вона спостерігала за ним.

Він дивився їй в очі, доволі ввічливо, як дивився б, щойно познайомившись, будь-який чоловік. Вона бажала би побачити на його обличчі якийсь натяк, бодай натяк на його колишню глузливу посмішку; навіть глум свідчив би про порозуміння і зв’язок; вона не побачила нічого. Він говорив як незнайомець, не дозволяючи нічого зайвого, наче чоловік, якого відрекомендували у вітальні та який бездоганно дотримується всіх правил етикету. Вона споглядала цю поштиву формальність, думаючи про те, що її сукня нічого від нього не приховує, що він використав її для потреби інтимнішої, ніж споживання їжі — а зараз стоїть на відстані кількох кроків, наче людина, яка не може дозволити собі підійти ближче. Вона думала, що це форма насмішки, адже він нічого не забув, але не показує цього. Вона думала, що він хоче, щоб вона перша сказала про це, щоб принизити її сприйняттям минулого, — першою промовити слово, повертаючи минуле до реальності; бо він знав, що вона не може не повертатися думками до нього.

— А чим містер Флемінґ заробляє на життя? — запитала вона.

— Він виробляє стругачки для олівців.

— Справді? Друг Остіна?

— Остін знає багатьох людей. Він каже, що це його справа.

— Він успішний?

— Хто, міс Франкон? Не впевнений щодо Остіна, але містер Флемінґ дуже успішний. Відділення його фабрики є в Нью-Джерсі, Коннектикуті й на Род-Айленді.

— Ви помиляєтеся щодо Остіна, містере Рорк. Він дуже успішний. У його і в моїй професії ти успішний, якщо успіх тебе не змінює.

— І як цього досягти?

— Одне із двох: або зовсім не зважати на людей, або приглядатися до всього, що з ними пов'язане.

— Міс Франкон, а якому шляху слід віддати перевагу?

— Складнішому.

— Але бажання обирати складніший шлях може саме собою стати визнанням слабкості.

— Авжеж, містере Рорк. Але це найменш образлива форма зізнання.

— Якщо взагалі існує слабкість, яку слід визнавати.

Раптом хтось вилетів із натовпу і обійняв Рорка за плечі. Це був Джон Ерік Снайт.

— Рорк, не чекав тебе тут зустріти! — заволав він. — Я такий втішений, такий втішений! Років сто не бачилися?! Послухай, я хочу з тобою поговорити! Домінік, відпусти його на хвилинку.