Айн Ренд - Джерело

Це з'явилося в колонці Домінік Франкон «Ваш дім» за тиждень після вечірки у Кікі Голкомб.

Зранку, коли газета вийшла друком, Еллсворт Тухі зайшов до кабінету Домінік. Він тримав у руці примірник «Знамена», розгорнутий на сторінці з її колонкою. Він зупинився мовчки, ледь погойдуючись на своїх маленьких ніжках. Здавалося, вираз його очей можна почути, а не побачити; він реготав на все горло.

— Що? — запитала вона.

— Де ти зустрічалася з Рорком до тієї вечірки?

Вона сиділа та дивилася на нього, звісивши одну руку зі спинки стільця, і недбало тримала олівець. Здається, вона всміхалася, відповідаючи:

— Я ніколи не бачилася з містером Рорком до тієї вечірки.

— Я помилився. Я просто здивований… — він зашелестів газетою, — зміною ставлення.

— А, це? Добре, коли ми познайомилися, він мені не сподобався — на вечірці.

— Я це помітив.

— Сідай, Еллсворте. Коли стоїш, у тебе не найкращий вигляд.

— Не заперечуєш? Ти не зайнята?

— Не дуже.

Він сів на край її стола, задумливо поплескуючи себе по коліну складеною газетою.

— Знаєш, Домінік, — сказав він, — недобре зроблено. Геть недобре.

— Чому?

— Невже ти не бачиш, що можна прочитати між рядків? Звісно, чимало людей цього не зауважать. Але він зауважить. Я теж.

— Це ж написано не для тебе чи для нього.

— Для інших?

— Для інших.

— Тоді для нього і для мене — це огидна каверза.

— От бачиш? Мені справедливо здалося, що вийшло непогано.

— Добре, у кожного свої методи.

— А що ти збираєшся написати про це?

— Про що?

— Про будинок Енрайта.

— Нічого.

— Нічого?

— Нічогісінько.

Він жбурнув газету на стіл, не поворухнувшись, просто рухом зап’ястка, і сказав:

— Щодо архітектури, Домінік, чому ти нічого не написала про будівлю «Космо-Слотника»?

— А про це варто писати?

— О, певно, що так. Є люди, яких це дуже роздратує.

— А цих людей варто дратувати?

— Думаю, так.

— І що це за люди?

— О, я не знаю. Звідки нам знати, хто читає наші статті? І саме це робить нашу працю цікавою. Усі ці незнайомці, яких ми ніколи не бачили, з якими ніколи не розмовляли чи не маємо змоги поговорити — й ось ця газета, де вони можуть прочитати наші відповіді на їхні запитання. Якщо ми схочемо їм відповідати. Я насправді думаю, що ти повинна нашкрябати кілька приємних слів про будинок «Космо-Слотника».

— Здається, тобі дуже подобається Пітер Кітінґ.

— Мені? Та я просто в захваті від Пітера. І ти теж будеш у захваті — колись, коли краще його пізнаєш. Дуже корисно знати Пітера. Чому б тобі принагідно не приділити йому трохи уваги, дати розповісти йому історію свого життя? Ти дізнаєшся багато цікавого.

— Наприклад?

— Наприклад, що він закінчив Стентон.

— Я це знаю.

— Тобі це нецікаво? А мені цікаво. Цей Стентон — чудове місце. Прекрасний взірець готичної архітектури. Вітражні вікна у каплиці — одні з найкращих у країні. А потім, подумай лише — стільки юних студентів! Усі різні. Деякі закінчують із відзнакою. Інших відраховують.

— І?

— Ти знала, що Пітер Кітінґ — давній приятель Говарда Рорка?

— Ні. Справді?

— Так.

— Пітер Кітінґ — давній приятель багатьох.

— Так і є. Неймовірний хлопець. Але йдеться про інше. Ти не знала, що Рорк теж навчався у Стентоні?

— Ні.

— Здається, ти небагато знаєш про містера Рорка.

— Я нічого не знаю про містера Рорка. І ми зараз обговорюємо не містера Рорка.

— Хіба? Хоча так, ми говоримо про Пітера Кітінґа. Добре, але, бачиш, за допомогою контрасту, порівняння краще висловити своє бачення. Як це зробила ти у сьогоднішній маленькій гарнюній статті. Щоб оцінити Пітера так, як його варто оцінювати, спробуймо порівняти. Розгляньмо дві паралельних лінії. Я схильний погодитися з Евклідом, що дві паралелі ніколи не перетинаються. Гаразд, вони обидва вчилися у Стентоні. Пітерова мати мала щось штибу пансіону, і Рорк жив у них три роки. Це насправді неважливо, але це зробить контраст виразнішим і — добре! — більш особистим. Пітер закінчив інститут із відзнакою, був найкращим у своєму випуску. Рорка відрахували. Не дивися так. Я не мушу пояснювати, чому його відрахували — ми обоє це розуміємо. Пітер почав працювати в твого батька і зараз став партнером. Рорк теж працював у твого батька, і той його вигнав копняками. Так, він це зробив. До речі, хіба не весело, що він зробив це без жодної твоєї допомоги — того разу? Пітер спроектував будівлю «Космо-Слотника», а Рорк — кіоск для хот-догів у Коннектикуті. Пітер роздає автографи — а Рорка не знають навіть виробники сантехніки. Зараз Рорк зводить багатоквартирний будинок, і ця робота цінна для нього, наче єдиний син у родині, натомість Пітер навіть не зауважив би, якби отримав замовлення від Енрайта, адже він має замовлення щодня. Не думаю, що Рорк високої думки про Пітерову роботу. Він не цінує її і ніколи не цінуватиме. Підемо на крок далі. Жоден чоловік не любить бути переможеним. Але зазнати поразки від чоловіка, який завжди був для тебе взірцем посередності, працювати пліч-о-пліч із цією посередністю і дивитися, як вона видряпується дедалі вище, поки ти борешся і нічого не отримуєш, окрім ляпасів, бачити, як ця посередність краде в тебе, один за одним, усі шанси, за які ти віддав би життя, бачити, як цю посередність обожнюють, втратити місце, яке ти прагнув, і побачити, як на ньому гніздиться посередність, ставати жертвою, бути ігнорованим, бути битим, битим, битим — і не великим генієм, не богом, а таким собі Пітером Кітінґом — отак-от, моя маленька дилетантко. Думаєш, іспанська інквізиція здатна була вигадати тортури, що дорівнялись би до цих?