Сергій Дячук - Біла ріка

— У, який бородатей, зовсім стрей!

Усі, крім Федора, тихо засміялися. Онуфрій подивився на брата, якого не бачив, відколи Федора проводили до румунського війська.

— Нівроку виглядаєш, Федьо! — сказав він, але той змовчав.

На столі запалили свічки в трійці та погасили лампу, що стояла на шафі біля дверей. Ставши на коліна і помолившись до образів, родина сіла вечеряти, набравши собі у тарелі обов’язкової першої страви — куті.

Федор, не дивлячись на брата, набирав дерев’яною ложкою кутю, а тоді спитав:

– І довго ве ще вовками збираєтесе лісами бігати?

— Кілька треба, стільки і будемо… Ось москалів із гір викуремо…

Федор перебив:

— Більшовики німцям в’єзи вкрутили, а вам, здохлякам, і подавно вкрутют!

– І, подевимосе, — відповів Онуфрій і почав їсти кутю. Раптом озвався Петро:

— Йо, у більшовиків того війська… та де вам з неми тягатисе?

Онуфрій почав сердитися і хотів щось відповісти, але Васюта припинила цю їхню суперечку.

— Гет страх Божий втратили! Дочікаласе я на свої рокє… Таке свєто рокове, а воне і тут померетисе негодні! — сказала суворо і з жалем у голосі стара.

Усі замовкли. Онуфрій підняв склянку з білим гарячим вином:

— Христос ся рождає!

У відповідь пролунало:

— Славімо Його!

Далі вони мовчки сиділи і вечеряли. Хлопці, розділені столом, час од часу позирали один на одного з якоюсь зверхністю, але без ненависті. Лише Івану було не до того: він зголоднів і їв усе підряд, ні на кого не дивлячись, лише часом відволікався, щоб усміхнутися всім почергово. На одній зі стін дуже доречно висів румунський килим, на якому було зображено у лісі битву двох оленів; їхні роги поспліталися так, що годі було розібрати, які кому належать.

До хати постукали. Родина перелякано подивились на двері. Онуфрій підвівся, схопившись за кобуру.

— Сядь! — різко випалив Федор і махнув Івану.

— А ти іди, відкрий двері і лишайся в сінях, але лампу не запалюй.

Малий побіг.

Це були вже п’яні колядники. Пойдашева хата серед лісу, далеко від Стебнів, була традиційно остання, в котру мали зайти, тому вони вже добряче нагостились. Голосно пролунало привітання:

— Христос ся рождає!

І одразу затягнули давню, як ці гори смерекові, коляду:

— Вжей у нас во дворі гості рокові. Гой дай Бог! Вжей гості рокові, три браття рідні. Гой дай Бог!

Випивши, старі трохи фальшивили, але співали на все горло. Першим стояв паламар зі Стебнівської церкви, який тримав у руках дзвіночок, перев’язаний повісною [37] Повісна — вид овечої шерсті. . Старий гуцул з довгими сивими вусами і в сардаку грав на скрипці.

— Вжей один братчик із дробен дощу. Гой дай Бог! Вжей ай дощик каже нема на мене. Гой дай Бог! Вжей а я як іспаду місяця мая. Гой дай Бог! Вжей місяця мая три рази на день. Гой дай Бог! Вжей то ся вродить жито й пшениця. Гой дай Бог! Вжей жито пшениця тай всяка сівиця. Гой дай Бог!

Інший, з блакитними, як у сліпця, очима, що немов світилися, м’яв капелюха своїми покрученими старечими пальцями:

— Вжей пшениця вродить людям на Дору. Гой дай Бог! Вжей людям на Дору, Богу на хвалу. Гой дай Бог! Вжей Богу на хвалу, Сотворителю. Гой дай Бог! Вжей Сотворителю, що світ сотворив. Гой дай Бог! Вжей ай другий братчик ясний місяцю. Гой дай Бог! Вжей ай місяць каже нема на мене. Гой дай Бог! Вжей а як ізіду темної ночі. Гой дай Бог! Вжей темної ночі коло півночі. Гой дай Бог!

Ще один колядник тримав дерев’яного хреста з церкви. Коляда була довга, старі вже хиталися від втоми і випитого, але продовжували колядувати, хрипко і гучно виспівуючи. Скрипаль заплющив очі й ніби цілував свій інструмент; його довгі, густі сиві брови жалісно здіймалися догори.

— Вжей то ся врадує гість у дорозі. Гой дай Бог! Вжей гість у дорозі ай звіринка в полі. Гой дай Бог! Вжей звіринка в полі ай рибка в морі. Гой дай Бог! Вжей а третій братчик ясне сонечко. Гой дай Бог! Вжей ай сонце каже нема на мене. Гой дай Бог! Вжей а я єк ізіду в неділю рано. Гой дай Бог! Вжей то ся врадують церкви й костели. Гой дай Бог! Вжей церкви й костели, в церквах престоли. Гой дай Бог!

Закінчуючи коляду, вони в один голос вигукнули:

— Вжей вінчуємо й вас, по двору здоров’я, по двору здоров’я, а втім многая літа. Христос ся рождає! — останні слова вони вигукнули з особливим піднесенням.

— Славімо його! — відповіла Васюта й запросила колядникиків до столу, але ті відмовилися. Стара дала колядникам наготовані до їхнього приходу гостинці, й вони почали виходити на двір; хтось буркотів, що насилу їх знайшли у лісі, й що такого снігу нападало цього року, як ніколи.