Примо Леви - Чи це людина

Спробую стати до пари з Резником, який має вигляд доброго робітника, а крім того, через високий зріст йому доведеться взяти більшу частину ваги на себе. Я знаю — цілком можливо, що Резник з погордою відмовиться і візьме собі в напарники когось іншого, міцнішого; і тоді я попрошусь в нужник і буду там якомога довше, а відтак спробую сховатися, хоч мене напевно відразу знайдуть, висміють і поб’ють; але будь-що краще від цієї роботи.

Але ні — Резник не тільки погоджується, а й сам піднімає шпалу і обережно кладе мені на плече; відтак піднімає другий її кінець, бере собі під ліву пахву, і ми рушаємо.

Шпала обліплена снігом і болотом, з кожним кроком вона б’є мене у вухо, а сніг залітає мені за комір. Через якихось п’ятдесят кроків я вже на межі того, що людина може витримати: коліна мені згинаються, плече болить, мов стиснуте лещатами, я ледве тримаю рівновагу. З кожним кроком відчуваю, як колодки мої засмоктує жадібна грязь, це всюдисуще польське багно, яке монотонним жахом сповнює наші дні.

Я міцно закусую собі губи — відомо, що завдаючи собі невеликого стороннього болю, можна стимулювати і мобілізувати останні резерви енергії. Капо теж це знають — деякі з них луплять нас чисто з жорстокості та брутальності, але бувають й інші, які б’ють нас тоді, коли ми несемо вантаж, майже приязно, супроводжуючи биття заохоченнями і спонуканнями, як це роблять погоничі з роботящими кіньми.

Дійшовши до циліндра, ми скидаємо шпалу на землю, я стою, мов остовпілий, очі порожні, рот роззявлений, руки звисають, і насолоджуюсь ефемерним екстазом тимчасової відсутності болю. В очах мені темніє від виснаження, я чекаю на штовханець, який примусить мене повернутись до роботи, і намагаюсь використати кожну мить очікування, щоб хоч трохи відновити сили.

Але штовханця я не дочекався; Резник торкає мене за лікоть, і ми якомога повільніше повертаємося до шпал. Там тупцюють інші, парами, усі намагаються якомога більше зволікати, перед тим як взяти на плечі вантаж.

—  Allons, petit, attrape. — Ця шпала суха і трохи легша, але після другого навороту я підходжу до форарбайтера і прошуся в нужник.

Ми маємо ту перевагу, що наш нужник розташований досить далеко; це дозволяє нам раз на день бути відсутнім трохи довше, ніж нормально, а крім того, оскільки йти туди без супроводу заборонено, Вахсмана, найслабшого і найнезграбнішого з команди, призначили на посаду Scheissbegleiter , «супровідника до вбиралень»; обов’язки цієї посади передбачають, що Вахсман відповідає за нашу гіпотетичну (гіпотеза цілком сміховинна!) спробу втечі, а більш реалістично — за кожне наше спізнення.

Оскільки моє прохання було схвалене, я вирушаю, бредучи серед металобрухту по змішаному з болотом сірому снігу, у супроводі коротуна Вахсмана. З ним я не можу порозумітися, бо в нас немає мови, яку ми обидва знали б; але його товариші сказали мені, що він рабин, а навіть меламед, знавець Тори, а крім того, у себе вдома, в Галичині, він тішився славою цілителя і чудотворця. Я готовий у це повірити, подумавши, як це йому, такому слабосилому, тендітному і лагідному, вдається вже два роки працювати, не захворівши і не померши, а натомість зберегти дивовижну життєву силу у погляді й слові, завдяки якій він проводить довгі вечори, ведучи незрозумілі суперечки на талмудичні теми, їдишем та івритом, з рабином-модерністом Менді.

Нужник є оазою миру. Це тимчасова будка, де німці ще не поставили, за своїм звичаєм, дерев’яних перегородок, які розділяють різні відділення: « Nur für Engländer », « Nur für Polen », « Nur für Ukrainische Frauen » [18] «Тільки для англійців», «Тільки для поляків», «Тільки для українських жінок» ( нім. ). і так далі, а трохи збоку — « Nur für Haftlinge » [19] «Тільки для ув’язнених» ( нім. ). . Всередині, плече до плеча, сидять четверо голодних гефтлінгів — старий бородатий російський робітник з синьою стрічкою OST на лівій руці, хлопець-поляк з великою білою літерою P на спині і на грудях, англійський військовополонений з начисто виголеним рожевим лицем, в елегантному, чистому і випрасуваному однострої кольору хакі лише з великим клеймом KG ( Kriegsgefangener — військовополонений) на спині. П’ятий гефтлінг стоїть на дверях і в кожного цивільного, який входить туди, розпускаючи пояс, терпляче і монотонно питає: « Êtes-vous français ?» [20] Ви француз? ( франц. )

Коли я повертаюсь до роботи, бачу, як проїжджають вантажівки з продовольством, це значить, що вже десята, а це година шанована, бо в тумані далекого майбутнього вже проглядається обідня перерва, і з цього очікування вже можна починати черпати енергію.