Примо Леви - Чи це людина

Таким чином є певність, що той, хто не є серйозно хворим, не захоче через просту примху відбувати такий складний ритуал.

Нарешті підходить моя черга: мене приводять до лікаря, санітар виймає у мене термометр і оголошує: « Nummer 174517, kein Fieber» [16] Номер 174517, температури нема ( нім. ). . Мені не потрібен ретельний огляд, мене відразу визнають Arztvormelder , я не знаю, що це значить, а тут не місце щось питати. Мене виштовхують, я забираю черевики і вертаюся в барак.

Хаїм вітає мене: у мене хороша рана, не здається небезпечною і гарантує мені непоганий період відпочинку. Ніч я проведу в бараці з іншими, але завтра вранці на роботу не піду, а маю постати перед лікарями на остаточний медогляд — саме це й означає Arztvormelder . Хаїм знається на цих речах, на його думку, завтра мене, мабуть, покладуть в Ка-Бе. Хаїм — мій товариш по нарах, і я йому сліпо довіряю. Він — побожний польський єврей, знавець Закону. Він приблизно мого віку, за фахом — годинникар, а тут, у Буні, працює механіком точних приладів, тому він належить до тих небагатьох, хто зберіг гідність і впевненість у собі, бо виконує фах, на який вчився.

Так усе й було. Після підйому і роздачі хліба мене викликали надвір разом з іншими трьома з мого бараку. Нас завели в один кут аппельпляцу, де стояла довга черга всіх нинішніх Arztvormelder ; підійшов якийсь тип і забрав у мене казанок, ложку, шапку і рукавиці. Решта засміялася — хіба я не знав, що треба було сховати їх або комусь довірити, а найкраще продати, бо в Ка-Бе їх мати не можна? Тоді вони дивляться на мій номер і хитають головами: від людини з таким великим номером, можна сподіватися будь-якої дурниці.

Тоді нас порахували, веліли роздягтися надворі у холоді, забрали нам черевики, знову порахували, поголили нам лице, голову і все волосся на тілі, ще раз порахували, потім завели в душ; відтак прийшов якийсь есесівець, подивився на нас без жодної цікавості, зупинився перед якимось чоловіком з великою водянкою яєчка і звелів відвести його вбік. Тоді нас порахували ще раз, ще раз повели в душ, хоча ми були ще мокрі після першого душу, а дехто з нас тремтів від лихоманки.

Тепер ми готові до остаточного медогляду. За вікном видно біле небо, а іноді й сонце; у цій країні на нього можна дивитися, не мружачись, крізь хмари, мов крізь димчасте скло. Судячи з його положення, мабуть, уже минула чотирнадцята: баланди вже нам не дістанеться, ми вже десять годин на ногах, з них шість — голяка.

Цей другий медогляд теж дуже швидкий: лікар (він теж, як і ми, вбраний в смугасте, але зверху в нього білий халат, на який пришитий номер, і він набагато вгодованіший від нас) оглядає і обмацує мою спухлу й скривавлену ногу, а я скрикую від болю, тоді він каже: « Aufgenommen, Block 23» [17] Зарахований, блок 23 ( нім. ). . Я стою з роззявленим ротом, чекаючи на якусь іншу вказівку, але хтось брутально шарпає мене назад, жбурляє мені на голі плечі накидку, кидає пару капців і виштовхує надвір.

Блок номер 23 розташований за сотню метрів; над ним є напис « Schonungsblock »: хтозна, що це означає? Всередині у мене забирають накидку та капці, і я знов опиняюсь голяка останнім в черзі голих кістяків — нинішніх пацієнтів.

Я вже давно перестав намагатись щось зрозуміти. Я вже так стомився стояти на пораненій і ще не обробленій нозі, був такий голодний, так змерз, що мені вже все було байдуже. Це цілком може бути останнім з моїх днів, а це приміщення — газовою камерою, про яку всі говорять, і що я можу тут вдіяти? Залишається притулитись до стіни, заплющити очі і чекати.

Мій сусід, мабуть, не єврей. Він не обрізаний, а крім того (це одна з небагатьох речей, які я дізнався до того часу) у нього світла шкіра, масивне обличчя і статура, а це характерне для поляків неєврейського походження. Він вищий за мене на цілу голову, але фізіономія його достатньо приязна, як це буває тільки в тих, хто не страждає від голоду.

Я спробував спитати його, чи він знає, коли нас впустять. Він повернувся до санітара, подібного на нього, мов брат-близнюк, який стояв у кутку і курив; вони перекинулись кількома словами і разом засміялися, не відповідаючи, немов мене тут не було; відтак один з них взяв мою руку і подивився на номер, тоді вони засміялися ще голосніше. Усім відомо, що сто сімдесят чотири тисячі — це італійські євреї, ті самі італійські євреї, які прибули два місяці тому, усе адвокати й доктори, їх була сотня з гаком, а тепер їх тільки сорок, вони не вміють працювати і дають вкрасти свій хліб, їх лупцюють зранку до вечора; німці звуть їх zwei linke Hände (дві ліві руки), їх зневажають навіть польські євреї, бо ті не знають їдишу.