Примо Леви - Чи це людина

Ми, італійці, вирішили зустрічатися щонеділі ввечері в кутку табору; але відразу ж облишили, бо занадто сумно було, перераховуючи присутніх, виявляти, що нас щоразу стає менше, що ми стаємо дедалі потворнішими і жалюгіднішими. До того ж надто важко було ступити тих кілька кроків; зрештою, зустрічаючись, ми бралися згадувати і думати, а тут краще цього не робити.

Після кількох перших днів, коли мене за невідомими примхами переводили з блоку до блоку і з команди до команди, пізно ввечері мене призначили до блоку номер 30 і вказали нари, на яких вже спить Дієна. Дієна прокидається — хоч він виснажений, але посувається і приймає мене привітно.

Спати мені не хочеться, точніше сонливість моя ховається за станом напруження і тривоги, від якого я ще не зумів звільнитися, тому я знай балакаю і балакаю.

Мені так багато треба спитати. Я голодний, коли завтра роздаватимуть баланду, як мені їсти її без ложки? звідки взяти ложку? куди мене пошлють на роботу? Дієна знає про це, звісно, не більше за мене, і відповідає мені іншими запитаннями.

Але згори, знизу, зблизька і здалека, зі всіх закутків вже темного бараку сонні і сердиті голоси гукають:

—  Ruhe, Ruhe!

Я розумію, що мені наказують бути тихо, але слово це нове для мене, і я не знаю його значення та наслідків, тому неспокій мій зростає. Змішання мов є фундаментальним складником тутешнього способу життя; навколо панує безперервне вавилонське стовпотворіння, коли всі вигукують накази і погрози мовами, яких інші раніше не чули, і горе тому, хто не зрозуміє їх на льоту. Тут ніхто не має часу, ніхто не має терплячості, ніхто тебе не слухає; ми, новоприбулі, інстинктивно забиваємось в кутки, притиснувшись до стін, мов вівці, щоб відчувати свої плечі фізично захищеними.

Тому я перестаю питати і невдовзі зіслизаю в гіркий і напружений сон. Але це не відпочинок — я почуваюся в небезпеці, у пастці, у кожну мить готовий зіщулитись у захисній судомі. Я бачу сон, в якому мені здається, ніби я сплю на вулиці, на мості, впоперек дверей, крізь які заходить і виходить багато людей. І ось настає момент підйому — ой як швидко. Цілий барак двигтить аж до основ, спалахує світло, усі навколо мене раптом заметушились у шаленій діяльності: струшують ковдри, здіймаючи хмари смердючої пилюки, з гарячковим поспіхом одягаються, вибігають напіводягнені надвір, на морозне повітря, поспішають до нужників та вмивальні; багато хто по-тваринячому мочиться на бігу, щоб заощадити час, бо через п’ять хвилин починають роздавати хліб, pane-Brot-Broit-chleb-pain-lechem-kenyér — той заповітний сірий брусок, який здається гігантським в руці твого сусіда, і таким маленьким, аж плач, у власній руці. До цієї щоденної галюцинації врешті-решт звикаєш; але попервах вона така нестерпна, що багато хто з нас, після довгих суперечок з приводу власної очевидної і постійної нефортунності і безсоромного везіння іншого, обмінюється пайками з сусідом, після чого ілюзія ця виникає знову, залишаючи всіх невдоволеними й розчарованими.

Хліб є також єдиною нашою валютою; за тих кілька хвилин, що минають від роздачі хліба до його споживання, у блоці здіймається гармидер — одні щось вимагають, інші сваряться, ще інші намагаються тікати. Це вчорашні кредитори вимагають сплати боргу у ті короткі моменти, коли боржник ще платоспроможний. Після цього настає відносний спокій, багато хто користується цим, щоб знову піти в нужник і скурити півсигарети, або ж прямує до вмивальні, щоб вмитися по-справжньому.

Умивальня — приміщення мало привабливе. Вона погано освітлена, там гуляють протяги, цегляна підлога вкрита шаром рідкої грязюки; вода не питна, має огидний запах і часто її взагалі нема багато годин. Стіни прикрашені чудернацькими повчальними розписами: на них зображений, приміром, слухняний гефтлінг, голий до пояса, який ретельно намилює собі рожевуватий голений череп, і неслухняний гефтлінг, з явно семітським носом та позеленілим лицем, який, закутавшись у сильно засмальцьований одяг, з шапкою на голові, обережно встромляє палець у воду умивальника. Під першим написано: « So bist du rein » (так охайним вийдеш), а під другим: « So gehst du ein » (так кінець тобі прийде); а ще нижче, каліченою французькою, зате готичними літерами: « La propreté, c’est la santé» [11] Чистота — це здоров’я ( франц. ). .

На протилежній стіні примостилася велетенська біло-червоно-чорна воша з написом: «Eine Laus, dein Tod » (воша — твоя смерть), і натхненний двовірш: