Марина Гримич - Клавка

Неля Мусіївна від захвату заплескала в долоні. Всі підхопили її ініціативу й зааплодували…

Аж раптом у цей момент із сусідньої кімнати долинув розпачливий крик. Це був голос Моті.

— Дядьку Іване! Дядьку Іване! — репетувала вона.

Друзі вискочили в коридор і в розчахнутих настіж дверях до помешкання Глухеньких побачили жахливу сцену: долі — у позі ембріона — лежав Іван Порфирович, поряд — перекинутий стілець, на якому його залишили сидіти на самоті сусіди, а Мотя стояла біля дядька на колінах і трясла неживе тіло…

Минулої ночі Клавка не склепила очей. Не було коли.

Лише під ранок вона повернулаcь додому.

Сіла на ліжко, подивилася на годинник: можна поспати до десятої. Не розстилаючи постіль і не знімаючи з себе одягу, навіть не скинувши черевиків, провалилася в сон.

Задзвенів будильник, Клавка прокинулась, подивилася на стелю скляним поглядом, сіла, заплющилась, наосліп закрутила на голові «дульку».

Долинув звук рояля — Емма Германівна сьогодні вправлялася в гамах. Одноманітна музична формула до-ре-мі-фа-соль-ля-сі-до-сі-ля-соль-фа-мі-ре-до (і так 20 разів) просто витягувала з Клавки жили. Але сьогодні їй це було на руку: щонайбільше зовнішніх подразників, щоб забути все… все забути… забутися…

Клавка розплющилась і невидющим поглядом утупилася кудись удалину.

Дуже боліла права рука. Так завжди бувало з нею після пережитої нервової ситуації. Вона її автоматично погладжувала.

У грудях стояв ковтун, не давав їй дихати.

Так вона просиділа, масуючи праву руку, хвилин із двадцять, потім підвелася з ліжка і в тому, в чому була — у вчорашньому вовняному костюмчику із заштопаною дірочкою під пахвою й оверлоченими вручну рукавами, — посунула на Пленум.

Назустріч вулицею Ворошилова йшли зі школи першокласники, бабусі тримали їхні портфельчики й уважно вислуховували щебетання онуків, проїхав велосипедист, весело дзенькнувши Клавці, мало не наскочивши на неї на перехресті з вулицею Франка, по тротуару покотився вихором сувій жовтого листя, біля кінаси сиділа баба і продавала айстри, а десь по Володимирській проїхав тролейбус, привітавшись із Клавкою своїм заколисуючим «зззззз».

Клавка зайшла в машбюро, і збуджена розмова, що точилася там, ураз стихла. Жінки подивились на неї і зрозуміли, що щось трапилось. У них вистачило такту не діймати її запитаннями.

У Спілці ще ніхто не знав, що сталося цієї ночі. Прохорова, Сіробаби, Глухенька, Баратинський і Клавка вчора домовилися поки що не повідомляти про смерть Івана Порфировича: сьогодні після Пленуму — урочисте прийняття, нехай ця подія не затьмарить письменницького свята.

Машиністка — та, що молодша, — якомога делікатніше повідомила Клавці, що старша — Любов Овдіївна — вчора після дня народження зламала руку, але вона, тобто Ольга Семенівна, цілком може друкувати за двох.

Клавка заперечно хитнула головою і сіла за машинку сама. Їй будь-що потрібно сьогодні зайняти руки і звільнити голову.

Вона глянула на список доповідачів:

Гончар

Сенченко

Адельгейм [72] Євген Георгійович Адельгейм (1907–1982) — літературознавець, критик, зазнав переслідувань як «безродний космополіт».

Новиченко

Нехода [73] Іван Іванович Нехода (1910–1963) — поет, прозаїк, дитячий письменник, журналіст.

Баш

Смолич

Байдебура [74] Павло Андрійович Байдебура (1901–1985) — донецький письменник та журналіст. Писав українською мовою. Після війни очолював Донецьку письменницьку організацію.

Копиця [75] Давид Демидович Копиця (1906–1965) — літературознавець, радянський діяч, депутат Верховної ради УРСР, у 1950-і — кандидат в члени ЦК КПРС.

Після виступів заплановано вшанувати хвилиною мовчання пам’ять українських письменників, які загинули у Великій Вітчизняній війні.

Вона ознайомилася з порядком денним, і ніщо не ворухнулося в її серці. Вона хотіла працювати. Вона хотіла бездумно гатити по клавішах, забиваючи свої думки, свої почуття, свій біль. Вона хотіла строчити, немов безкінечними кулеметними чергами розстрілюючи картинки, на яких перед її очима поставали зал Пленуму, трибуна, червона доріжка в ЦК, дама з халою, кабінет з книжковими шафами, Аїд, ресторан «Динамо», коробочка з колечком, РОЛІТ, брудний посуд на вчорашньому столі, Борис на колінах, перекинутий стілець у кімнаті Глухеньких, непритомна Олечка, своя порожня кімната, сліпа розпатлана Емма, Гаврило з металевими зубами і куксою на дерев’яному протезі, маленький хлопчик, що пальчиком торкався мертвого батькового тіла…