Марина Гримич - Клавка

Здавалося, що дзвіночки з трьох друкарських машинок випереджають одне одного. Робота кипіла.

Клавка заспокоїлася.

Ось і виправлена Клавкою перша частина доповіді.

Все налагодилося. Можна піти до зали засідань. Але Клавка не насмілилася покинути машбюро, начебто побоюючись, що за її відсутності може ще щось статися.

Клавка ще раз, уже без поспіху, перебинтувала пальця й уважно роздивилась рукави своєї блузки, забруднені чорнилом від друкарської стрічки: краще не чіпати, щоб не зіпсувати батист. «Удома подумаю, як вивести пляму».

Проаналізувавши ситуацію, яку щойно довелося виправляти, Клавка замислилась: «Диверсія? Якщо так, кому це потрібно?»

Вона ж три години тому особисто заправляла стрічки! І руки в неї тоді майже не забруднились. Лише маленькі, майже непомітні плямки на кінчиках вказівних і великих пальців обох рук, яких не можна уникнути, коли насаджуєш нову котушку зі стрічкою на штифт, заправляєш її вільний кінець у порожню котушку, проводиш стрічку через рамочку, переплітаючи її між чотирма вертикальними зажимами.

Клавка точно пам’ятає, як витирала маленькі відбитки фарби від стрічки об мокрий поролончик у коробочці з-під вакси для взуття, — вона власноруч підготувала цей саморобний пристрій, щоб не бігати і не мити руки в разі чого, а то деякі друкарки додумуються після вставляння стрічки плювати на пальці, а потім протирають їх промокашкою.

Вона ще раз уважно роздивилася забраковані стрічки. Схоже, це були старі стрічки, просочені звичайним канцелярським чорнилом. Значить, хтось замінив їх… Вона з підозрою поглянула на машиністок. У тих би не було можливості…

Раптом її осяяла ідея: вона підскочила з місця і кинулася шукати завгоспа. Його не важко було знайти — він отирався біля буфету. Клавка зиркнула на його пальці, що тримали чарку, — ага, попався!

Її мозок активно працював: що робити? Що робити?

Вона схопила його за руку мертвою хваткою колишньої чемпіонки Сталінського району з метання ядра, піднесла її до його очей і процідила крізь зуби:

— Щоб через десять хвилин стрічки, які ти поцупив, лежали у мене в приймальні на столі!

Той з переляку осів на стілець.

«Можеш, якщо хочеш!» — похвалила себе Клавка і рушила до машбюро.

Тим часом у залі пролунали тривалі оплески. Це значить, Корнійчук закінчив промову.

От вона й пропустила її. «Нічого, почитаю в стенограмі».

Прийшла стенографістка з останньої зміни. Поки машиністка друкувала останні три з половиною сторінки стенограми, Клавка зібрала докупи всі попередні.

Та-ак. Є помарки, є опечаточки. Видно різнобій друкарського стилю: перша машиністка збила інтервал, очевидно, випадково зачепивши регулятор інтервалів на барабані: тут він одинарний, а не полуторний. Потім вона виправилася, але ця порція невдала, хоча нічого, зміст прочитується. Загалом же — для першого варіанту — непогано. Кожну порцію тексту підписано іменем стенографістки: раптом у доповідача виникнуть претензії до правильного відтворення його мови — буде до кого звертатися. Ну що ж, можна нести в ЦК. Тільки питання: перший примірник чи другий? Треба спитати Олександра Євдокимовича.

Корнійчука не треба було кликати. Він сам зайшов у машбюро.

— Що тут сталося? — суворо спитав він.

«Ти диви! — подумалося Клавці. — Начальник, виголошуючи доповідь, звернув увагу на метушню біля столу стенографістки».

— Маленька неприємність, але ми її швидко виправили. Прошу відзначити товариша Овсяннікова.

«Ну, й мене також!» — подумки додала вона. Інцидент з Котенком вона вирішила притримати до кінця Пленуму: професійна секретарка має дбати про рівновагу і спокій свого начальника, не тривожити його через дрібниці, особливо, коли відбувається така історична подія, як Пленум.

Олександр Євдокимович подивився на розкладену на три стосики стенограму.

— Це моя доповідь? — уточнив він.

— Так! Яку копію нести до ЦК?

— Першу, але дайте спочатку мені, я вичитаю.

І він сів за стіл з гострим олівцем. Клавка особисто їх підточувала.

Машиністки й стенографістки за Клавчиним знаком лишили голову Спілки наодинці з машинописом.

Сама ж вона сіла у вестибюлі під дверима, у нервовому очікуванні, коли той закінчить, нетерпляче поглядаючи на годинник. Їй було доручено занести стенограму не пізніше, ніж через півгодини після закінчення засідання. Минула вже година. А Олександр Сергійович має її прочитати і дати вказівки для вечірнього засідання. Йому теж потрібен час. Хоч би встигнути…