Валентин Чемерис - Рогнеда

Буцімто імператор на прощання обдарував руську княгиню багатьма дарами: челяддю (рабами), золота-срібла дав, ще й виділив воїнів «на поміч».

Імператор Костянтин був вражений красою і розумом руської архонтеси…

Одна з легенд каже, що він навіть забажав її взяти собі за дружину. Правда, він уже був одруженим, але за звичаями тих часів, це допускалося. Тож він і забажав взяти ще й Ольгу. Чим і увів Ольгу в розгубленість, адже вона навіть і після смерті Ігоря зберігала йому вірність. Була вкрай стурбована: відмовити імператору не можна, щоби не зіпсувати відносини між державами. І Ольга, як-то кажуть, викрутилась.

«Добре, я вийду за тебе, – буцімто сказала владиці Візантії. – Та ось заковика. Я – язичниця, і мені не випадає поєднуватись шлюбом із християнином. Ось як прийму хрещення, тоді й веди під вінець.

Імператор радо закивав: згоден!

Та Ольга поспішно додала:

«Але в мене одна умова: якщо хочеш хрестити мене, роби це сам, бо коли ж ні, я не похрещусь».

Імператор з радістю погодився.

Аж руки від задоволення потер. Від передчуття того, що ось-ось після хрещення він заволодіє руською архонтесою.

За легендою, таїнство хрещення здійснив, крім самого імператора, ще й Константинопольський патріарх Феофілакт. Відбулося воно в головному соборі Константинополя – Святій Софії.

Після здійснення церемонії Костянтин нетерпляче вигукнув:

«Ось тепер я вже можу на тобі женитися, руська красуне!»

«Не можеш, – раптом заявила Ольга. – Бо як ти можеш мене, свою хрещену дочку, взяти собі за жінку? Адже це не тільки за законом християнства, а й за язичницьким звичаєм вважається гидким і неприпустимим!»

«Перехитрила ти мене, Ольго!» – вигукнув імператор, укотре подивувавшись її розумові й кмітливості, тож із багатими дарами відпустив княгиню додому.

Отак імператор дав Ользі «дари многі», а патріарх при від’їзді додому благословив її: «Благословенна ти в жонах руських. Яко розлюби світло, а тьму остави».

Повернувшись до Києва, Ольга до кінця днів своїх залишалася мудрою і справедливою правителькою Русі.

І вірною християнкою, яка спізнала нарешті Бога.

Лише одне непокоїло християнку Ольгу: що син її єдиний Святослав залишався язичником. Та й рідко він бував у столиці, дні життя його минали в безконечних походах. І кінця-краю їм не видно було. Тож і Руссю він не керував. Правителькою залишалася мати його. Це її дуже непокоїло.

Наприкінці 950 року Ольга покликала сина до Києва, аби він нарешті почав готуватися до вступу на престол та займався вже державними справами. Але виявилося, що син і мати – різні за релігійними уподобаннями. А відтак, наче й чужі. І до всього ж, були очільниками різних угруповань: мати очолювала ще тоді нечисленне братство християн у Києві, а син верховодив язичниками, у всьому дотримуючись давньої дідівської віри. За Ольгою стояло родовите київське боярство, а за Святославом – різноплемінна язичницька дружина.

Але скільки не просила мати сина хреститись, Святослав і слухати її не хотів. Свою відмову він мотивував тим, що боїться втратити довір’я дружини.

«Як мені одному прийняти нову віру? – бідкався перед матір’ю. – Дружина почне нарікати, не шануватиме мене. А мені з воями ще чужі краї треба завойовувати».

«Нащо вони тобі, краї чужі? Треба свої берегти».

Марно. Син не хотів її слухати.

Ольга востаннє намагалася переконати сина й схилити його до нової віри та істиного Бога.

«Якщо ти охрестишся, то й інші почнуть робити те саме».

І знову марно. Правда, коли окремі дружинники приймали нову віру, Святослав їм не перечив, але згодом навіть почав – на горе матері – переслідувати християн. Поки вона була живою, то стримувала його, лише бідкалась: хто захищатиме в Києві християн, як її не буде? Син ставав аж надто жорстоким язичником.

До кінця її днів земних син десь воював у чужих краях, Ольга ж правила Руссю, оберігала ще нечисленних тоді християн у Києві й на Русі, виховувала онуків Ярополка, Олега та Володимира, прилучаючи їх до нової віри. Казала онукам – хлопчики її слухали з великою повагою й цікавістю:

– Я пізнала Бога, онученьки мої, і радуюсь, що й ви пізнаєте його і теж будете радуватись. Дасть Бог, і батько ваш повернеться до істинної віри. На все воля Божа. Якщо захоче Господь помилувати рід мій і народ руський, вкладе їм у серця бажання звернутися до Бога, що дарував його мені.

І молилась за сина, за онуків своїх, за всіх руських людей кожну ніч і кожен день, виховуючи онуків, щоби вони змужніли в новій вірі…