Валентин Чемерис - Рогнеда

«А тепер розкажемо про головне діяння Володимира Святославича, – почав один з істориків свою розповідь про київського князя, – те діяння, яке прославило його навіки – про те, як привів він до християнської віри свою Русь».

Це справді прославило його на віки, і він, до того просто великий Київський князь, став Святим Хрестителем Русі, в образі якого й здіймається на постаменті на Володимирській гірці в Києві з хрестом у руці.

Про цю епохальну подію з життя й княжіння Володимира Святославича вже написано багато розвідок, статей, досліджень та книг – від давнини і по наші дні. Історичні джерела, що збереглися, тлумачать цю подію часом по-різному, чимало в них неясностей і такого, що взаємно не стикується між собою, деякі факти суперечать один одному, але…

Все ж таки головний подвиг князь Володимир звершив – похрестив Русь.

За літописами, це почалося з того, що якось до Володимира прийшли «болгари магометанської віри» (себто волзькі булгари [19] Болгари, булгари – середньовічні тюркомовні племена Східної Європи, які жили в степах Приазов’я та Волзько-Донецького межиріччя. У другій пол. VII ст. під ударами хозарів племінний союз Велика Булгарія розпався. Частина булгар пішла на Дунай, де асимілювалася місцевими слов’янськими племенами, ставши одним із компонентів болгарського народу, але більшість булгар переселилася на територію Середнього Поволжя та Приазов’я, де змішалася з місцевими угро-фінськими племенами. ). А приходили, щоби переконати Володимира «поклонитися Магомету». І виклали перед ним основні постулати своєї віри. Особливо Володимиру сподобалось, що Магомет дозволяє своїм послідовникам і сповідальникам його віри мати аж…

Аж – повірити трудно! – по сімдесят жінок!

І він би, може, й пристав до магометанства, але нас, слов’ян, од того магометанства врятувало те, що в новій вірі Володимиру дещо… гм-гм… не сподобалось. Наприклад: обрізання. А ще – не вживати свинини, тоді як на Русі – це першоречове м’ясо. Але й не це головне. Головне було, що Магомет забороняв винопитіє. Це вже нікуди не годилося. І Володимир так і заявив булгарам магометанської віри, додавши при цьому слова, що стали знаменитими на віки та й віки: «Русі є веселіє пити, не можемо без цього бути».

Потім до нашого князя прийшли посли від Папи Римського. А ці що хотіли? Запровадити на Русі католицизм? Той, який вони в майбутньому запровадять у всій Європі. Але… Але Володимир сказав лише: «Ідіть, звідки прийшли. Адже і батьки наші не прийняли цього».

Очевидно, гадають дослідники, предки русичів вже відмовлялися прийняти католицтво. Рим уже, мабуть, сватав русичів у свою віру, тільки нічого з того не вийшло.

І хозарів, які сповідували іудейську релігію, не став слухати Володимир. Після того, як вони поскаржились руському князеві: «Розгнівався бог на отців наших і розсіяв нас по різних країнах за гріхи наші, а землю нашу віддав християнам». Малася на увазі давня історія євреїв.

Князь у відповідь розсердився і запитав хазар коротко:

«І нам ви того ж хочете?»

І ці зі своєю вірою одійшли.

Але історія з вибором релігії на цьому не скінчилася, адже з різних країн до Києва прибували місіонери, переконували русичів прийняти саме їхню монотеїстичну віру, себто віру в одного бога, – і теж дарма.

І от нарешті з’явилися грецькі проповідники. Володимир слухав і раз по раз щось уточнював своїми запитаннями, греки розповідали різні ветхозавітні історії про віщування пророків, про життя Христа за Новим Заповітом, і нарешті розповіли про Судний день, коли Бог зійде з небес, і кожному буде дано по його заслугах. А потім щось проповідники розказали Володимиру таке… Про праведників, які «в веселії ідуть до раю», і «грішників, які йдуть на мученіє до пекла». Володимир, зітхнувши, сказав: «Хороше тим, хто праворуч (це ті, які йдуть до раю), горе ж тим, які зліва».

І проповідники наче чекали цього:

«Якщо хочеш із праведниками праворуч стати, то хрестись!»

Розповідь грецьких проповідників таки сподобалась Володимиру, але все ж якийсь черв’ячок сумнівів ще ворушився, і князь послав мудрих людей дізнатися про те, як у їхніх землях ведеться служба?

Не сподобалось їм ні в мечетях, ні в «німецьких» храмах, але посланці, які повернулися з Греції, з константинопольської Софії, були в захопленні. Розповідали, що, зайшовши до храму, не могли збагнути: «на небі чи на землі вони», адже «нема на землі такого видовиська і краси такої…»